Незвично часто користуюся останнім часом громадським транспортом і переконуюся, що не зовсім справедливі нарікання лише на хамуватих і "безбашенних" водіїв. Серед кондукторів, які обслуговують пасажирів, теж зустрічаються цікаві екземпляри...

Тролейбус №5 спекотного полудня чомусь рухався через центр. Пам'ятаючи, що він начебто мав іти вулицею Живова попри ринок, запитав у кондукторки, статечної на вигляд пані з волоссям кольору блідого чорнила, чи не їдуть вони, бува, у депо? Відповідь, яку негайно отримав, була схожою за своєю коректністю і виваженістю на удар замашним батогом:

 - А чо він має йти в депо?!

- Але ж я знаю, що він мав би йти вулицею Живова, біля ринку...,- намагаюся налаштувати кондукторку на миролюбну хвилю розмови. Але ця моя репліка виявилася тактично хибною - жінку наче хтось вколов шилом у делікатне місце. Мирна на вигляд пані раптом вибухнула цілою гнівною тирадою:

- Ви шо, не знаєте, шо там вже три тижні шось ремонтують і ніяк не відремонтують!? І всі три тижні такі, як ви, нас випитують, проклинають, ніби ми чимось винні!! Попробували би ви самі поїздити в такій духоті цілий день, подивилася би я, що би ви сказали!!!

Я було роззявив рота, щоб запитати, чому я обов'язково повинен знати про якийсь там ремонт, і що у моєму запитанні було такого, що викликало настільки бурхливу реакцію. Але лише махнув рукою і повернув голову до вікна. Тролейбус саме проїжджав відремонтованою дорогою повз озеро. Бруднувато-зеленувате водне плесо подіяло заспокійливо. Принаймні, на мене, оскільки кондукторка, вовтузячись із апаратом, що висів у неї на животі, продовжувала у мене за спиною щось буркотіти про погоду, умови роботи і невдячних пасажирів...

Ігор Дуда