Цей хлібний магазинчик, що заховався в одному з жвавих торгових місць Тернополя, завжди приваблював схожими на коровай хлібинами, які нагадують ті, що колись випікала в печі бабуся. Та й на смак вони зовсім непогані. Так, зовсім навіть непогані. Але боюся, що відтепер у мене з’явиться на них тривала алергія.
Я, трохи ошелешений, роззявив було рота, щоб делікатно поцікавитися, чи не було в неї коли-небудь проблем із санепідемстанцією, але продавщиця випередила мене:
- Дякую, Їжте на здоров’я!
Ось так, протягом коротенького відтинку часу я відчув на собі і вишукану ввічливість цілком розвиненого ринку, і дрімучу совкову звичку робити все «тяп-ляп». Ринок усміхнувся білосніжною усмішкою, а «совок» зневажливо плюнув у мій бік. Подібне нині можна зустріти мало не на кожному кроці. Душа й думки ніби линуть «до Європи», а старі звички міцно утримують в… словом, і тому місці, яке гарно римується з Європою. Безумовно, наш сервіс потроху освоює універсальні й непорушні правила боротьби за прихильність покупця. Не раз випадала нагода пересвідчуватися в цьому, коли доводилося замовляти матеріали для ремонту помешкання. Точні й коректні хлопці оперативно доставляли замовлене в повному асортименті. Тепер навіть приємно буває зайти у якийсь бар чи ресторан. Але цей наш прогрес навряд чи можна назвати поступом до цивілізації – ми радше повільно повземо до неї. Або ж рухаємося за принципом «Крок вперед – два назад».
…Я лише похмуро кивнув у відповідь на побажання продавщиці «їсти на здоров’я» і вийшов з магазину, клянучи себе за слабкодухість. Адже усі наші суспільні виразки, недоліки й негаразди, починаючи з отакого дрібного, набувають нестерпних розмірів саме через нашу байдужість і небажання розкрити рота й заявити про свої права, коли це потрібно.
Ось яким моралізаторством може обернутися звичайний візит до хлібного магазину. Боюся, що знову я туди завітаю не дуже скоро.
Ігор Дуда
