Президентську кампанію недаремно називають перегонами. Є в ній чимало схожого, приміром,  з легкоатлетичними забігами. Причому, забігами стаєрів, а не спринтерів.

Фахівці з легкої атлетики не дадуть збрехати: з тактичної точки зору біг на середню дистанцію – найскладніший. Ось учасники виходять на останнє коло. Увага глядачів привернута до першої трійки, яка щосили рветься до фінішу. І тут раптом десь з середини, з-за спин лідерів забігу виривається і стрімко набирає темп ще один бігун. Він, як виявилося, найкраще розрахував власні сили і підстеріг момент, коли суперників оті самі сили вже почали залишати. Причому зробив це вчасно, ні на секунду раніше й ні на секунду пізніше. І ось уже він, з переможно скинутими вгору руками фінішує, а слідом за ним, безсило висолопивши язики й ледве дихаючи, падають у знемозі на доріжку переслідувачі. Хтось із них отримає «срібло», хтось – «бронзу», усі разом – втішні букетики, однак жоден, крім отого, найбільш передбачливого і досвідченого, не стане переможцем. Це – його нероздільна нагорода за правильно обрану тактику.

П’ятого українського президента Петра Порошенка цілком можна порівняти з таким передбачливим щасливим фінішером. Хоча, беручи до уваги величезний віз проблем, який йому належить зрушити з місця й тягнути, таке «щастя» вельми сумнівне. Та, як би там не було, обрана ним передвиборча тактика, принесла бажаний результат. Коротко її можна охарактеризувати як максимально раціональну. Петро Олексійович не дав підстав звинувачувати себе у обережному висиджуванні за спинами інших (був у гущі подій на Банковій, одним з перших намагався погасити полум’я у Криму), але водночас діяв розважливо й без надмірного епатажу, перебуваючи дещо в затінку трьох головних провідників Майдану: Кличка, Тягнибока і Яценюка. І ще наприкінці лютого його президентські перспективи з-за широкої спини Віталія Кличка і навіть значно тендітнішої постаті Юлії Тимошенко не видавалися однозначно переконливими – принаймні, майже 55% травневої довіри електорату тоді навряд чи можна було передбачити. Але другу частину кампанії та її фініш Порошенко провів із майстерністю і досвідом бувалого стаєра. Врахував темп бігу конкурентів і точно розрахував власні можливості. Особливо – коли розпочати ефектний (точніше, ефективний) фінішний спурт. І переможно здійняв руки догори.

Але саме на цьому етапі починаються відмінності між переможцем спортивних і виборчих перегонів. Перший пожинає усі належні плоди своєї звитяги, а для другого настає нелегкий і відповідальний час виправдовувати виданий йому кредит довіри. Зробити це Петрові Порошенкові в нинішніх умовах буде дуже нелегко, тим більше що своїми доволі рішучими заявами він фактично відрізав собі шлях до відступу. Він знову повинен адекватно розрахувати можливості й обрати правильну тактику. І ставка тепер – не його місце у президентських перегонах, а доля країни, якій він присягнув.

Ігор Дуда