Ця історія може видатися підходящою саме під 1 квітня, хоча її головному персонажу свого часу було явно не до сміху. Реальні події в ній перемішані з домислами, але основні сюжетні вузли, як кажуть обізнані люди – чистісінька правда. Отже...
Один науковець старанно трудився на місцевій ниві медичної науки. Його старання були помічені, і отримав наш герой запрошення з Москви. Шлях, зрештою, звичний – імперія методично «висмоктувала» з окраїн усе найкраще. Втім, зв’язків з тернопільськими колегами новоспечений москвич не поривав, тим більше що тематика їхніх досліджень була схожою. А проводилися ці дослідження на білих щурах. Наука, як і мистецтво, вимагає жертв, тож прийшов час, коли групу цих мучеників науки довелося умертвити – задля отих самих наукових досліджень. Ця процедура зветься «декапітація»: попередньо приспаним гризунам безболісно відтинають голови.
Отож наш науковець домовився з тернополянами, що після отієї декапітації вони надішлють йому голови щурів для досліджень. Цінний науковий матеріал було вирішено передати з провідником потяга, що йшов через Тернопіль до Москви. Коли поїзд прибув у Москву, наш земляк підійшов до вказаного вагона і запитав у провідника, чи не передавали йому чогось з Тернополя. Виявилося, що пакунок чекає на нього. Та лише встиг бідолаха взяти посилку, як чиїсь міцні руки скрутили його, запхали у «Волгу», яка на шаленій швидкості помчала до центру. Коли машина проїхала повз монумент Дзержинського на Луб’янці, ошелешений науковець зрозумів, що сталося щось вельми серйозне. Далі все було як у страшному сні. Кабінет. Суворі слідчі. Магнітофон. І - град запитань. Що за голови? Від кого? Для чого? Коли чекати наступної передачі? І – пам’ять, що підказувала імена Єжова, Берії та інших мешканців цього похмурого будинку.
«Вительбушивши» бідолаху до кінця, слідчі взялися перевіряти одержану інформацію, а йому дали час подумати над життям у відповідному приміщенні. Думки ці були не дуже веселими. Найбільше хвилювало його питання, чому безневинні щурячі голови викликали такий інтерес у КДБ?
Як з’ясувалося, спричинилася до всього людська цікавість. Провідник, який віз пакунок, вирішив подивитися, що в ньому. Від побачених щурячих голів його очі полізли на лоба, потім повернулися у нормальне положення, а з хаосу думок вибудувався логічний ланцюжок: «щурі-бактеріологічна зброя- ЦРУ». Пильний провідник негайно повідомив «куди слід», і наш бідолашний науковець одержав змогу переконатися, що КДБ не дрімає.
Фінал цієї історії для її головного героя був відносно щасливим. Після з’ясування всіх обставин його відпустили. І навіть дали змогу й далі займатися дослідженнями. Невідомо тільки, чи збереглося у нього після цього бажання експериментувати зі щурячими головами.
Ігор Дуда
