Де, на вашу думку, у нас здебільшого приймалися доленосні рішення - як для країни в цілому, так і на місцевих рівнях?

У Верховній Раді? У Кабміні? Дозволю собі висловити припущен­ня, яке межує з переконанням, що головними місцями, де генерувалися ідеї і плани, спліталися інтри­ги, узгоджувалися схеми «відкатів», тактика піар-ходів і компроматів, були сауни і мисливські угіддя, де народні достойники відпочивали від трудів праведних.

Коли розпашілі «лялі», розні­жені вишуканими трунками і гру­буватими пестощами, зі сміхом і ве­реском стрибали голісінькими у басейн, для їхніх сановних хазяїв, які залишалися за столиками, саме починалася напружена робота дум­ки.

Як не парадоксально - на фоні тілесного розслаблення. Кого «посу­нути», кого «засунути», як чесно (звичайно ж, чесно!) розподілити ласий шматок землі... Справ, що ви­рішувалися у саунах, не перелічити. Це вже потім вони освячувалися у формі державних актів, постанов, ухвал та інших атрибутів цивілізованого світу. От тільки не  зовсім зрозуміло, кому передусім слід завдячува­ти за них: державним мужам чи лег­кодоступним красуням «на виклик», котрі скрашують перебування у сауні і надихають, вочевидь, на оригінальні ідеї.

Ще один, уже згаданий простір для польоту творчої думки, - по­лювання. Ось уже вишколені єгері заганяють під «зауери» чи «холанд-холанди» ікластого вепра. Ось вона, найвища мить на­солоди: бабах! - і грізна тварюка роз­пласталася на землі.

Принагідно, звісно ж, можна (цілком випадково!) бабахнути у спи­ну партнеру по полюванню, який муляє, наче камінець в мешті, і якого спеціально для такого прикро­го трафунку й привезли на полюван­ня. Ну справді ж, не завжди можна передбачити, як поведе себе ота кля­та залізяка у не зовсім умілих ру­ках.

А далі - то вже справа вельми умілих експертів і адвокатів, котрі усе дослідять і розкладуть по полич­ках. А увечері, біля вогнища, наста­не час для підрахунків трофеїв і фан­тастичних мисливських анекдотів, а принагідно - проектів чергових настанов, кадрових змін, банківсь­ких афер, блокувань і т.д. Точні­сінько як було за пріснопам’ятних Микити Сергійовича і Леоніда Ілліча. Епоха змінилася, персоналії відійшли у минуле - методи зали­шилися тими ж.

Зараз, подейкують, усе це мало б відійти у минуле. Хотілося б, звичайно вірити в це, але… Щось мені підказує, що кампанія «показушної» скромності таки обмежиться рамками кампанії. І далі все повернеться на звичну колію.

Ігор Дуда