В історії воєн і воєнних конфліктів (особливо в більш-менш цивілізовану епоху) було не так вже й багато випадків, коли б агресор прямо заявив, що хоче напасти на сусідню країну, щоб загарбати її територію, природні ресурси і т. д.
Здебільшого ці наміри "загорталися" у пишномовну дипломатичну фразеологію, з якої мало здатися, що саме загарбник і є потерпілою стороною, і що його дії - цілком виправдані й обгрунтовані. А для цього нерідко дуже прислуговувалася заздалегідь спланована провокація, яка мала перекласти провину за майбутнє вторгнення на саму країну-жертву, а тому, хто все це затіяв - отримати так званий casus belli, тобто привід для розв'язання війни.
1939 р., рік початку Другої світової війни, був позначений кількома такими випадками. Власне, війна й почалася з провокації, влаштованої нацистами. Переодягнуті в польську воєнну форму, німецькі диверсанти 31 серпня напали на радіостанцію в місті Гляйвіце й передали у ефір антинімецьку відозву польською мовою. Привід для вторгнення Гітлер отримав, і 1 вересня танкові клини вермахта в супроводі завивання "Юнкерсів" і під гул корабельних гармат у Балтійському морі розпороли територію Польщі.
Поганий приклад вельми заразний... для того, хто дуже схильний його наслідувати. Взагалі, Радянський Союз уже в ту пору міг і сам дати фору багатьом іншим у делікатній сфері організації усіляких провокаційних приводів. Один з них стався рівно 80 років тому. Саме цього дня, 26 листопада 1939 р., стався так званий Майнільський інцидент, який був формальним приводом для радянсько-фінської війни. Справа полягала в тому, що СРСР уже тривалий час домагався відсунення державного кордону якомога дальше від "города Ленина". Фіни поступатися своєю територією не хотіли, а отого злощасного 26 листопада, на ділянці, де вже було зосереджене значне угруповання військ черворної армії, їм раптом заманулося декілька разів садонути з гармати в бік радянського села Майніли (яке й дало назву інциденту). Загинуло й було поранено декілька радянських військових. Радянський Союз одразу ж виступив із загрозливою нотою, і хоча Фінляндія у відповідь на неї доводила, що у неї на вказаній ділянці кордону просто не було артилерії, механізм агресії Кремлем було вже запущено. Згідно із версією, висунутою на Заході, провокаційний обстріл прикордоного села здійснив спецпідрозділ НКВС. За словами командувача фінською армією маршала К. Маннергейма, в 1941-1944 рр. радянські військовополонені детально описали, як була організована ця незграбна провокація. Цю думку через багато років підтвердив і очільник СРСР Н. Хрущов, якого вже аж ніяк не можна було звинуватити у відсутності лояльності до офіційної радянської точки зору на всі події, включно з воєнними провокаціями...
Коли нині Україна збирається сісти за стіл перемовин з Росією в присутності лідерів західних демократій в рамках нормандського формату, щоб досягти прогресу у питанні конфлікту на Донбасі, вона повинна враховувати, що в арсеналі засобів її "добрих сусідів", серед іншого, завжди знайдеться далекобійна гармата, здатна, за потреби, влучно садонути по своїх. І знайдеться орда пропагандистів з доброю дресурою, котрі одразу ж вирахують "потрібну" траєкторію пострілу. Досвід багатьох десятиліть не минає даремно...
Ігор Дуда
