Виліт "Шахтаря" в кваліфікації Ліги Чемпіонів, безнадійні поразки "Ворскли" і "Олександрії" від посередніх ховатських клубів у Лізі Європи змусили всіх заговорити про настання кризи в українському клубному футболі.
Проте насправді криза наступила набагато раніше - в 2014 році, коли внаслідок низки подій та війни на Сході обвалився курс національної валюти. За лаштунками феєричних виступів в єврокубках "Шахтаря", "Дніпра" та частково "Динамо" було непомітно, як один за одним зникали самобутні клуби. Навіть для олігархів та особливо кандидатів в олігархи, для яких наявність власної команди Прем'єр-ліги було забаганкою, своєрідним квитком у віп-клуб, почали рахувати гроші. Адже на тіньових схемах та монопольному становищу на ринках заробляються гривні, а футболістам треба платити його величність долар, який втричі подорожчав. Такої рентабельності не мають навіть найприбутковіші бізнеси. Як наслідок, один з найбагатших національних чемпіонатів Східної Європи за якийсь рік-два змізернів до невпізнаваності.
2. Війна на Сході та втеча Януковича і його камарильї
З футбольної карти України зникли чисельні фарм-клуб господаря Донбасу, які під виглядом самостійних одиниць створювали антураж для домінування "Шахтаря". Не має більше донецького "Металурга", у першій лізі "прозябає" "Іллічівець", а господарі "Зорі" несподівано розвернули свої вітрила в протилежний бік. Не до футболу тепер також різного роду представникам камарильї попереднього режиму. Так зникли "Металіст" та запорізький "Металург". Від "Чорноморця" відмовилися давні спонсори.
3. Втрата інтересу до футболу у Коломойського
Очевидно, що олігарх з Дніпра втомився від українського футболу. Унаслідок цього він різко скоротив видатки на однойменний клуб, де залишилася грати молодь з резервного складу. Якщо в часи Януковича Коломойського захоплювало грати "футбольними" м'язами з пулом Ахметова та тратити щороку не один мільйон доларів на утримання "Арсенала", "Волині" та інших сателітів, то зараз ця інтрига зникла сама по собі.
4. Масова еміграція гравців за кордон
Зменшення бюджетів клубів, а, відтак, можливостей платити високі валютні зарплати спричинило відтік майстровитих легіонерів. За ними ринулися й доморощені виконавці. Хтось за "довгом рублем" вирушив у екзотичний Азербайджан, а хтось у другосортні клуби Польщі та Бенілюксу зі Скандинавією. Причому з чемпіонату тікають не тільки гравці збірної, а й футболісти рівня першої ліги. В довгостроковій перспективі це може зіграти добру службу національній збірній та самим грацям, які за кордоном можуть по-новому розкрити свій потенціал. Зрештою, за такою формулою живуть практично всі країни Східної Європи, де ніколи не було клубів з олігархічним капіталом.
5. Футбол не став в Україні бізнесом
Навіть у часи процвітання українська Прем'єр-Ліга не змогла стати привабливим товаром. Стадіони заповнювалися тільки на матчі єврокубків та принципові кілька дербі, телетрансляції не збирали рекордні аудиторії, рекламодавці не стояли в черзі за рекламою в неіснуючий прайм-тайм. Олігархофутбол добре варився у власному соці, в полоні створеного власниками топ-клубів штучного інформаційного поля. Однак прибутками тут ніколи "не пахло". Тому бізнес-еліта, яка отримала важелі впливу на потоки після Майдану, не поспішає вкладатися у футбольне "поле чудес". Це і є гарантією від того, що умовні кононенко та мартиненко на догоду своїм вельможним заступникам стануть фанатами вінницької "Ниви" і чернівецької "Буковини" та поженуть їх здобувати місцеві футбольні оскари. Цього не буде і тому український клубний футбол приречений на довгу стагнацію.
