Вигляд у чоловіка на фото, який стоїть на тлі розписаних стін і з палаючою свічкою перед ним - цілком відповідний ("соответствующий", як кажуть в тамтешніх краях) моменту. Враження таке, що він перебуває у глибокій задумі і ось-ось навіть ладен зронити скупу чоловічу сльозу. Майже іконописний лик праведника, котрий завітав у храм господній, щоб побути наодинці з Всевишнім. Наодинці в прямому розумінні - іншої пастви навколо не видно; церква була в повному розпорядженні цього ексклюзивного прихожанина і можна лише уявити, якими поясами безпеки вона була оточена ззовні - щоб, крий Боже, нічого не сталося з дорогоцінним тілом отого самого....

Владімір Путін в церкві - для мільйонів українців це щось на кшталт літературно-поетичного прийому, що зветься оксимороном ("живий труп", "гарячий сніг", "приваблива пика"). Тобто, поєднання абсолютно протилежних за змістом понять. Для українських матерів, дружин, сестер, дочок, котрі втратили за цей страшний рік своїх синів, чоловіків, братів, батьків це, без перебільшення, жахливе блюзнірство. Але не варто забувати, що це - так званий "храм господний" ЙОГО власної, приватизованої, кишенькової церкви, яка ладна освятити будь-який скоєний ним і його посіпаками злочин. І тоді в людини, схильної до скепсису, може виникнути запитання: отой верховний і всесильний суддя, що на небесах вершить долю світу і кожної людини зокрема - він в курсі того, що діється нині в Україні, чи, може, відволікся на якісь важливіші, на його погляд, справи? Якщо він знає, яку криваву оргію влаштував на українській землі отой скромний на вигляд прихожанин у білому светрі під шию (треба берегтися від застуди), то чому не спопелить його на місці чи, принаймні, не поставить на чолі тавро мерзотника? Чому він дає йому можливість почуватися праведником, котрий вершить святі справи?

Уявляю, як іронічно посміхнеться хтось із схоластів від теології - ну  ось, мовляв, відшукався ще один невіглас, який втовкмачив собі в голову, що вища Господня воля повинна мати вияв негайної й привселюдної кари за вчинене зло. Даруйте, але коли чую, що "він своє отримає, коли настане час постати перед Всевишнім", то не схильний надто вірити в це - надто вже, сказати б, віддалена ця інстанція, яка може й не дуже лякати. І усілякі мерзотники (і рідні українські, і той, з обличчям невинного хлопчика,  що стоїть у своїй вірнопідданій московській церкві), схоже,  не надто бояться її.   А "його спіткає страшна кара" - це радше втіха для отих самих згорьованих українців та українок, в яких війна забрала найближчих людей. Цікаво також, чи дуже їх втішає так часто повторюване нині "Господь забирає найкращих"? Це що ж, його мета полягає в тому, щоб на грішній землі залишилися лише ті, котрі гірші, або ж просто  негідники? Тим часом мільйони прокльонів і побажань страшного кінця отому лисуватому, що думає свої думи в товаристві бородатого батюшки, не поспішають матеріалізуватися, і це, як на мене, може слугувати додатковим поясненням, чому число атеїстів у світі є досить значним....

Вибачайте, шановні святі отці, котрі, можливо, прочитають цей мій опус, але переконливого спростування цих моїх, мабуть, гріховних  думок у ваших розлогих (ви переконані, що від цього вони стануть більш зрозумілими?) проповідях досі почути не вдалося...