Вибори! Ось що, виявляється, найпотрібніше нині країні, без чого вона і всі ми разом, як її громадяни, ну, ніяк не можемо обійтися. Відбудуться вони, як відомо, 26-го жовтня, і тепер саме золота пора для чергової вакханалії само- і чорного піару, вояжів країною кандидатів із свитами наближених і – обіцянок, обіцянок, обіцянок… Знищити (викорчувати з коренем!) корупцію і запроторити в буцегарні ділків з липкими руками і завидющими очима; очистити органи влади від «колишніх»; витягнути на світ білий представників «п’ятої колони»; створити істинно українську освітню і прозору податкову системи; повернути з-за кордону заробітчан, розгребти сміттєві звалища і відремонтувати танкодроми під назвою автошляхи… Можливому асортименту обіцянок – «нєсть числа».
«Ну що ви, діду, таке говорите!? – спробує переконати новоявленого «невіруючого Фому» якийсь свідомий і політично підкований обиватель, - перезавантаження влади в нинішніх умовах конче необхідне – хіба не бачите, як блокуються у Верховній Раді такі потрібні для держави і народу рішення? Он прийдуть нові люди, які з’явилися на хвилі «революції гідності», перевірені у серйозних справах, відповідальні, патріотичні, компетентні. Вони й сформують у парламенті конструктивну більшість, уряд і тоді…»
Я б навіть насмілився повірити в оте світле «тоді», якби не знав декого з цієї «славної плеяди», яка нині пнеться зі шкіри, щоб зайняти свої місця у залі парламенту й пройти вступний курс із натискання кнопок. Зі скромного хлопчини із сором’язливим поглядом він поступово виріс у самовпевненого політичного ділка місцевого розливу. Поки що місцевого, оскільки його амбіції простягаються значно далі нашого «золотого Поділля» і витають десь там, на Печерських пагорбах. І керує ним увесь цей час одне всепоглинаюче бажання – «рулити»! Не так суттєво, чим саме - лише б бути «во главі»! Не виключено, що якби йому запропонували очолити ферму з розведення динозаврів чи установу з перевиховання малолітніх повій, він і за це взявся б з готовністю, оскільки головна його життєва установка – возвиситися над сірою масою простолюду й посісти достойне (на його думку) становище в соціумі. Роль «народного обранця», з усіма її приємними атрибутами, чудово підходить для цього. Що це: гіпертрофований кар’єризм чи перевищена самооцінка, що межує з нарцисизмом? Втім, він не відрізняється в цьому від багатьох собі подібних, реальний образ яких разюче контрастує з тим, що його подають на вишитому рушничку довірливій публіці. Принаймні, є не гіршим за них. В принципі, суто по-людськи бажаю йому успіху в його устремліннях – чоловік поставив собі мету й наполегливо йде до неї. Але… кому буде добре від того, що він почепить омріяний депутатський значок?
Йому самому? Безумовно, адже буде підкорений важливий щабель у суспільній ієрархії, зроблений черговий крок у вузьке коло «обраних», а сам він отримає вагомий доказ правильності взятого курсу.
Його родичам і оточенню? Більш ніж напевно, адже відкриються нові можливості для «рішання» різних питань.
Громаді міста, виборцям? Вельми сумнівно – вони для нього, швидше за все, перестануть існувати відразу після 26-го жовтня.
Країні в цілому? Поява нового «протирача штанів» у Верховній раді на її долю не вплине ніяк.
Словом, всі на вибори!
Ігор Дуда
