Україна – Люксембург – 3:0

Напевно, через відсутність більш важливих футбольних подій грі збірних України та Люксембургу нашими футбольними тележурналістами й аналітиками було приділено стільки уваги, немовби до Львова мав завітати не штатний аутсайдер усіх відбірних груп усіх часів, а щонайменше - серйозний конкурент у боротьбі за місце на Євро-2016. Звичайно, професійний такт (разом з бажанням не «розхолодити» своїх підопічних) змушували тренерів нашої команди Фоменка і Заваровуа пережовувати зачовгані фрази про те, що «слабких команд у Європі не залишилося» і що «всі навчилися грати у футбол». Проте навіть поверхово знайомий зі становищем в європейській футбольній ієрархії вболівальник розумів, що збірна Великого Герцогства з одним із найвищих у Європі рівнем життя їде у Львів, по-перше, задля набуття ігрового досвіду й
практики; по-друге, для ознайомлення з туристичними принадами міста Лева. Навряд чи у програмі перебування фігурувало здобуття трьох чи хоча б одного турнірного очка. Відповідно, гіпотетична втрата очок збірною України цілком могла б бути прирівняна до «футбольного Чорнобиля». До речі, девіз герцогства Люксембургу звучить так: «Ми хочемо залишатися тими, ким ми є». З точки зору економічного благополуччя – цілком зрозуміло і доречно. З точки зору місця й ролі на футбольній мапі Європи – вельми реалістично, хоча й малообіцяюче з огляду на перспективу.

Власне, якщо перед грою й була якась інтрига, то полягала вона в тому, чи виявлять знову свій буйний норов фанати на трибунах. Спеціально задля цього група футболістів виступила із телевізійним зверненням. Чути українську мову від Гармаша, Ротаня, Гусєва, Хачеріді, Ярмоленка, Шевчука, Селезньова було трохи дивно і зовсім не звично, і це, разом із закликом до вболівальників «стати ефективним 12-м гравцем, а не п’ятою колоною», наголошувало на серйозності проблеми, яка останнім часом постала перед нашою футбольною спільнотою.

Перший тайм, однак, спростував усі передматчеві прогнози. І безперечна «заслуга» в цьому – наших футболістів. Іноді складалося враження, що вони вже просто «наїлися» футболу в нинішньому сезоні – настільки натужно й безхитрісно діяли вони на полі. Треба, звичайно, віддати належне старанності, впертості та ігровій дисципліні люксембуржців, однак виявити усі ці достоїнства їм суттєво допоміг дивовижний тактичний примітивізм гри української збірної. Дружний свист «Арени Львів» під завісу першого тайму – цілком адекватна її оцінка. Здавалося, наші гравці чекають, коли кількість бездумних верхових передач і марних прострілів переросте у якість - забитий м’яч. Проте час спливав, гості призвичаїлися до передбачуваних дій господарів і, здавалося, без особливої напруги зводили їх нанівець. Дальній удар Степаненка і постріл «по горобцях» із зручної позиції Коноплянки – ось і всі наші здобутки в першому таймі.

Чи то в перерві українці змогли підкупити футбольну фортуну (при нашому вмінні «рєшать» питання це припущення видається не таким уже й фантастичним), чи далися взнаки теплі батьківські настанови в роздягальні Михайла Фоменка, але вже на початку другої половини його підопічні поставили гру з голови на ноги. Голи Гармаша і особливо Кравця, звісно, не претендують на верхні місця у європейських топ-парадах, але вони надали деякої спокійної впевненості команді й змінили загрозливо-невдоволену атмосферу на трибунах. А головне – помітно деморалізували суперників, які під завісу поєдинку буквально подарували м’яч для завершального удару Коноплянці. Що ж, добре те, що добре закінчується, але тривалі проміжки ігрової безпомічності в першому таймі повинні насторожити тренерів і дати їм серйозну інформації для роздумів. Парадоксально, але факт: програний у березні матч з Іспанією з точки зору командної гри справив краще враження, ніж нинішня перемога над футбольним «карликом».

У наступному матчі відбору до Євро-2016 збірна України зіграє 5 вересня вдома з командою Бєларусі.

Ігор Дуда