«Смерть політичним кар’єристам і пристосуванцям!» - вітаюся іноді зі своїм знайомим, досить молодим і досить самовпевненим політичним вискочкою, якого хлібом не годуй – дай лише поваритися у казані містечкових політично-бізнесових інтриг. Він згідно киває, але в очах – деяка настороженість. І, щоб прибрати її, завершую церемонію вітання примирливо-конформістським: «Але тобі особисто бажаю довго жити».

Ми обоє сміємося. Я – з того, що все-таки висловив своє ставлення до його потуг продертися до сонму політичної «еліти». Він – тому що не цілком  позбавлений почуття гумору і ще, мабуть, тому,  що у своїй самооцінці зовсім не схильний вважати себе кар’єристом і пристосуванцем. Ну, намагається людина скористатися шансом і зручною нагодою – що в цьому поганого? Так, зрештою, роблять усі…

Мені ж здається, що ота моя напівсерйозна-напівжартівлива фраза доволі точно і показово відображає наше українське ставлення до корупції взагалі та корупції, так би мовити, у виконанні близьких нам людей. Звичайно, всі ми з люттю в очах і піною на вустах засуджуємо цю нашу тяжку болячку, вимагаємо її викорінення і не просто викорінення – випікання розпеченим залізом. Ніякої поблажливості до клятих корупціонерів! Стріляти їх, мерзотників, як у Китаї!! На палю саджати!!! Четвертувати!!!!

Та ось вляпується у брудну корупційну історію наш з вами давній товариш чи просто добрий знайомий, з яким і чаркували разом, і «тую червону калину…» виспівували, і у вишиванках знимкувалися, і на сесійних засіданнях поруч возсідали, і… Або ж колега майже з сусіднього кабінету. Причому вляпується серйозно, з солідною доказовою базою, і, відповідно, солідним тюремним терміном у перспективі. І ось тут нас неначе хтось підміняє. Корупційні діяння?! Та ви що?! Та це десь он там, у сусідньому районі, або ж, дідько з вами, у сусідньому департаменті! А щоб наш хлопець – та ніколи в житю! Та ви знаєте, який він щирий патріот, меценат, як він допомагає сиротам і жертвує на храми?! Та як ви могли подумати, що така людина заплямує свою честь, честь мундиру і спокуситься на якісь  паршиві «бакси» чи скількись там сотень тисяч гривень!? Ага, їх вилучили у нього при обшуку? То провокація! Підкинули! Не вірте, люди добрі!

Я чомусь схильний вірити. В підлість і ницість «праведників», які побожно хрестяться, а потім йдуть творити свої мерзенні справи. В непереборну силу кругової поруки, яка не дасть пропасти «своїм» людям. В нашу незнищенну звичку думати одне, говорити інше, а робити – ще інше.

Схильний вірити, що оту гидоту доведеться вичавлювати з себе ще десяткам поколінь українців.

Щоб не завершувати на зовсім песимістичній ноті, нагадаю давній сільський жарт, як мовиться, до теми: «Хто там щить як корова!? А, то ти доню… То пісяй, пісяй».

І народ ніби й не дурний, і працьовитий, і з гумором, а от… живе якось не так. Хто в цьому винен?

Ігор Дуда