Банально, але факт: час минає дуже швидко. Рівно рік тому новообраний Президент України Володимир Зеленський грайливо, вітаючись дорогою і роблячи "селфі" зі своїми захопленими прихильниками, увійшов у залу Верховної Ради, де мала відбутися церемонія його інавгурації. Увійшов - і своєю промовою, зокрема, повідомленням про відставку парламенту добряче збурив український топ-політикум і суспільство.
"Стерильно" об'єктивним ніхто й ніколи не буває, в тому числі - й пересічний провінційний журналіст. Тому зізнаюся: голосував рік тому в другому турі виборів не стільки за Володимира Зеленського, скільки проти Петра Порошенка - жити ще п'ять років під акомпанемент бізнесово-орієнтованої фальші, одягнутої в релігійно-євроінтеграційні шати, зовсім не хотілося. Тому, мабуть, серед "Зе!"-лозунгів на білбордах і сіті-лайтах найбільше приваблювали не "Кінець епохи бідності", а "Весна прийде - саджати будемо". Перше апріорі здавалося недосяжним - економіку не піднімеш помахом чарівної палички, отож отой "кінець..." (разом з $4000 зарплати для вчителів) сприймалися як звичайна передвиборна казка для легковірних. Однак щоб вона все ж стала хоч трохи ближчою до дійсності а конкретніше - щоб у суспільстві почало хоча б несміливо утверджуватися (куди там - запанувало!) щось схоже на справедливість, без виконання другого постулату - отого самого "саджання" - в нас ніяк не обійтися.
Ось із цим пунктом Володимир Зеленський станом на 20 травня 2020 р., тобто через рік після возсідання у президентське крісло, що називається, дав маху. Його "Я не ваш опонент - я ваш вирок", мовлене П.Порошенку на стадіонних дебатах, наразі обернулося непристойним порожнім звуком. Простим стрясанням повітря. Правова держава і далі залишається для нас "мрією, що звалася Римом" із кіноблокбастера "Гладіатор". І Петро Олексійович, і його схоплені за злодійську руку наближені, і інші високопоставлені користолюбці за межами "Європейської солідарності" не тремтять в очікуванні дзвінка в двері в передранішню пору, а почуваються, судячи з усього, зовсім непогано. Більше того - солідарне голосування фракцій двох колишніх конкурентів на президентських виборах стосовно продажу землі вкотре засвідчило справедливість давнього вислову про домінуючу роль спільних інтересів. І для мене особисто (та й, думаю, для багатьох співгромадян) це той доказ, який пересилює тисячу інших. І пояснює дедалі зростаючий скепсис щодо спроможності і, можливо, й справжніх намірів Президента Володимира Зеленського.
А він, між тим, доволі прозоро натякнув на своїй майже 3-годинній прес-конференції сьогодні, що однієї каденції на те, щоб здійснити все задумане, йому може й не вистачити, а отже... Цю новину одразу ж почали на всіх телеканалах крутити на всі боки журналісти. Хоча почав гарант не з неї, а, як і годиться нині, з протистояння коронавірусу. Це тепер, мабуть, доволі виграшна тема для лідерів держав, оскільки в усьому світі вони (хтось більш а хтось - менш ефективно) докладають зусиль для боротьби з епідемією. Далі Президент заговорив про школи, дитсадки, дороги... Говорив він про це розлого. Дуже розлого. Настільки, що можна було подумати, що це звіт міністра інфраструктури чи комунального господарства. На думку В.Зеленського, "країна в нас прекрасна, але територіально складна". Подеколи з-під словесних "завалів" пана Президента вибратися було важкувато; іноді в межах доволі короткого проміжку часу він говорив, як здавалося, суперечливі речі ("в країні зараз все робиться" - "ми - бідна країна"). Втім, можна було очікувати, що не економіка буде найнеприємнішою темою для гаранта. Йому нагадали і "головне - перестати стріляти", кадровий безлад, і добрих друзів на керівних посадах, і вже, мабуть, зовсім неприємну для нього схожість його політики з тією, що проводив його попередник. І тут, напевно, можна уявити вираз облич попередніх очільників СБУ (серед них - Є. Марчук, В.Радченко, О.Турчинов, І.Смешко, В.Хорошковський, В.Наливайченко) в ту мить, коли В. Зеленський заявив, що "такого чесного голови СБУ, як Іван Баканов (нинішній шеф офісу на Володимирській), ще не було". А також, що відчули українці - це що ж, спецслужбу, що відповідає за безпеку держави, у нас досі майже поголовно очолювали пройдисвіти? Можна також без особливого фантазування уявити емоції П.Порошенка, коли на запитання "Чим ви відрізняєтеся від свого попередника?" В.Зеленський відповів, що окрім фізіологічних відмінностей, він ще й "чесна, порядна людина".
Цілком можливо, що це справді так. Навіть затяті недруги нинішнього гаранта не звинувачують його в якихось нечестивих діяннях і більше того - очолюванні корупційної державної вертикалі. І, передбачаючи можливу еволюцію мого ставлення до чинного Президента, я думаю, що найбільше, чим вона може закінчитися - це простим розчаруванням у ньому. Розчаруванням без домішки злості - як в людині, яка спробувала підняти тягар, до якого не була готовою. Це зовсім не гостра антипатія, яку відчуваєш до його попередника. Не думаю, щоб В.Зеленський із приємністю і зворушенням сприйняв би подібні одкровення, однак... він сам рік тому в своїй інаугураційній промові заявив, що "кожен з нас - президент". Нехай тепер нарікає на себе...
Ігор Дуда
