Чергову срібну нагороду для України завоював борець греко-римського стилю Жан Беленюк. Ніби й непогано, але, як і у випадку з гімнастом Олегом  Верняєвим, повного задоволення немає і виникають запитання… 

Так і тягне вжити штамп про козацьку силу і непоступливість у борні, але… не зовсім традиційний якийсь у нас козак. Не зовсім, скажімо так, етнографічно аутентичний. Ну, та нехай, спишемо це на вплив усіляких інтеграцій та глобалізацій. Ось і у фіналі він боровся з уродженцем грузинського Кутаїсі Давітом Чакветадзе, який нині виступає під російським прапором. А наш Жан Вінсентович – уродженець Києва (мати в нього українка, а батько – з Руанди) і з гордістю вважає себе українським спортсменом попри неодноразові пропозиції виступати за Росію і Азербайджан. В дитинстві майбутній олімпієць вагався, чому віддати перевагу: футболу, баскетболу чи… українським народним танцям. Важко сказати, чи багато втратили ФК «Динамо», БК «Будівельник» і ансамбль ім. П.П. Вірського, а от що вітчизняна греко-римська боротьба надбала у його особі справжній талант – незаперечний факт.

У фіналі в Ріо Жану довелося боротися не лише з суперником, а й, не виключено, із суддівською упередженістю. Погодьтеся, грузин-рефері обслуговує поєдинок за участю грузина за походженням – це неминуче наштовхує на певні припущення. Не зовсім приємні припущення. Головний тренер нашої збірної, відомий тернополянам Артур Дзигасов озвучив їх, хоча й дипломатично уникнув прямих звинувачень на адресу арбітра.

«Я здобув олімпійську медаль. На жаль мені не вдалося переламати хід поєдинку в другому періоді. Щоб вигравати в таких умовах, треба бути на дві голови сильнішим за суперника», - так оцінив свій виступ у фіналі сам Беленюк.

Отже, четверта срібна медаль у скарбничці команди України. Тим, хто, можливо, морщиться («саме лише срібло та й срібло, коли ж буде золото?») можна запропонувати: а чи не поділитися останньою медаллю…з тією ж Руандою?  У неї ж досі немає жодної…

Ігор Дуда