Жіноча збірна з фехтування на шаблі  принесла Україні третю срібну медаль в олімпійському Ріо.

Враховуючи те, що здобутки нашої команди наразі не вельми вражаючі, кожній завойованій нагороді слід щиро радіти. І хвала нашим дівчатам, які на шляху до фіналу здолали у чвертьфіналі збірну Південної Кореї, а у півфінальному двобої здобули вольову перемогу над командою Італії. У фіналі нашим дівчатам протистояла збірна Росії, і тут, якщо кинути оком на результати, гра йшла практично в одні ворота. Не жаль, не в російські. Ольга Харлан, Аліна Комащук, Олена Кравацька і Олена Вороніна програли свої дуелі маститим суперницям із загальним рахунком 30:45, що не свідчить про вперту боротьбу.  Навіть при всьому розумінні того, що спорт і політику не треба змішувати (хоча це й роблять відколи спортивні змагання набули міжнародного характеру), і що це є «відрижкою» пріснопам’ятних часів СРСР, десь у підсвідомості все ж неприємним стоматологічним буром свердлить думка: краще наші дівчата поступилися у вирішальному поєдинку будь-кому іншому, ну, хоча б Мозамбіку (хоча ця африканська країна й не представлена в Ріо фехтувальниками), ніж Росії.  Нічого не вдієш – нинішні відносини з північним сусідом, що склалися завдяки його наполегливим старанням, накладають відбиток на всі сфери життя.

Та спробуємо абстрагуватися від них. Програли росіянкам, як мовиться, «по ділу»? Так. Суперник в конкретному поєдинку виявився сильнішим? Так. «Срібло» Олімпіади вагомий успіх? Безперечно. Все. Крапка.

Ігор Дуда