Тема ця вже, мабуть, набила оскомину і періодичне повертання до неї,  схоже, починає нагадувати  своєрідну нав'язливу ідею, але... не раз уже доводилося писати про те, як легковажно, щоб не сказати по-хамськи зневажливо, поводяться деякі власники далеко не  декоративних порід собак, вигулюючи їх у парках.

До двоногих людиноподібних особин ніяк не дійде, що сторонні люди можуть не знати про мирний норов їхнього улюбленця. І що їм самим давно пора знати про правила вигулу собак, тим більше - бійцівських порід. А якщо це надто важко до них доходить (буває...), то для цього мали б існувати поліцейські патрулі, які б дохідливо і переконливо пояснили собаківникам-нехлюям їхні права і обов'язки. Але досі,  скільки не бігаю в різні пори дня в парку "Топільче", жодного (!) поліцейського - пішого чи на велосипеді - побачити не довелося. Хоча у соцмережах не раз були повідомлення, що вони ось-ось мають там з'явитися...

Вибігши вранці зі стежки у парку на алею, побачив величеньку німецьку вівчарку, яка рішуче попрямувала в мій бік. Господиня пса тим часом бавилася гумовим м'ячиком, кидаючи його об асфальт.

- Ви взяли б його на поводок, - промовляю стереотипну фразу, з якою вже не раз звертався до власників загрозливих на вигляд псюр.

- А я тільки що його відпустила, - промовляє господиня вівчарки з такою осяйною усмішкою, наче щойно ощасливила мене, а заразом - і все людство. Все ж, вона визнає за потрібне кинути м'ячик псові, який одразу ж переключає свою увагу з мене на нього.

- Вас ще ніколи не штрафували? -  задаю ще одне звичне запитання, пригадавши просто фантастичну суму штрафу за подібні порушення.

- Ні, не штрафували, - відповідає жінка все з тією ж радісною білозубою усмішкою

"Дурепа", - звертаюся до неї. Щоправда - подумки.

"Сам дурень", -  читаю в променистих насмішкуватих очах співрозмовниці.

На тому й розходимося. Вівчарка неподалік продовжує бавитися з м'ячиком...

Ігор Дуда