Коли сигнал тривоги нині залунає,

Буває, думка дика в голову вдаряє

І починаєш мислити як справжній панікер:

Що саме твій "Калібр" наступний або "Іскандер"

Вони немов отруйні оси нині в небі хазяйнують

І України тіло жалять і руйнують,

І смерть несуть щоденно і повсюдно,

І гинуть скрізь безвинні зовсім люди,

І, що подвійно страшно - наші з вами діти

Як це жахливе зло приборкати і зупинити?

А ще, буває, свердлить мозок думка мов примара,

Що все це горе - це для нас із вами кара

За психологію гетьмансько-хуторянську,

За те, що розвелося серед нас "мажорне" панство,

За те, що ми десятиліттями "давали", "брали" й розкрадали,

А про держави міць всі разом аніскілечки не дбали

Розплата  за це все сьогодні очевидна і жорстока:

Руїни, згарища і вирви від ракет глибокі,

Тіла розірвані й знівечені, серед них - дитячі,

Жіночі плечі, що здригаються від плачу,

Щоденні звістки з фронту про краян загиблих -

Живі на фото очі ще, а нині - вже застиглі

Росія винна в цім усім, це - безумовно,

Але... чи  ми, бува, не допомогли їй в цьому?

За чварами й інтригами забули, що потрібно сани влітку готувати,

А нині... прилетить "Калібр", чи буду день наступний мати?