Причини далеко не безкровної протестної хвилі останньої зими в Україні ніби очевидні: 1) непідписання владою євроінтеграційних угод; 2) невмотивована і неадекватна жорстокість силовиків під час зачистки Майдану Незалежності.
За всім цим дещо приглушеною виявилася «російська тема», а саме вона видається визначальною в контексті майданних пристрастей. Адже небажаною альтернативою Євросоюзу був союз митний, натхненником якого є саме Росія. Втім, уявімо гіпотетичну ситуацію: Україна зважила всі «за» і «проти», відмовилася від євроінтеграції, а натомість взяла і підписала схожий за змістом документ з…Китаєм, залишивши при цьому «з носом» і Росію. Можна припустити, що певний подив у суспільстві це б спричинило, але масові протести навряд чи викликало б. Навчилися б навіть, за необхідності носити конусоподібні брилі, їсти паличками і пити рисову горілку. Чому? Та тому, що несприятливий історичний фон у стосунках між Україною і Китаєм відсутній в принципі, якщо не рахувати участі китайських найманців у каральних походах революційного командира Якіра. А географічна віддаленість апріорі не давала б можливості більшій за населенням і за територією «Піднебесній імперії» взяти на себе роль «старшого брата». Як свідчить хід історії – вельми неприємну і обтяжливу роль для того, кому визначено бути «молодшим братом». Адже недаремно народний гумор визначив характер таких відносин у відомому дотепі: «То як будемо ділити: порівну чи по-братерськи?». Усі приємності такого своєрідного поділу «по-братерськи» Україна протягом 360 років пізнала і скуштувала сповна. І «відрижка» від них відчуватиметься ще довго. То, може, якби довелося вибирати між двома можливостями, то краще б таки «брататися» з Китаєм?
Ігор Дуда
