На території закинутої промзони у Тернополі одночасно можна зустріти і хлопців у камуфляжах та зі зброєю у руках, і дівчат у коротеньких спідницях та на високих підборах. Тож цехи заводів, де вже давно ніхто не працює, зовсім не пустують, - пише "20 хвилин".
Це "непосвяченим" видається, що там, окрім розкрадачів цегли та металобрухту, когось побачити годі. Насправді ж у погожі вихідні дні, там часто збирається люду більше, ніж у приміських лісах на пікніках. Хтось стріляє страйкбольними чи пейнтбольними кулями, інші малюють на стінах графіті — справді графіті, а не "закарлюки". Є й такі, хто полюбляє фотографуватися на фоні поіржавілого залізяччя та масивних бетонних конструкцій.
На “Оріоні” - пейнтбол
Кожна ділянка міської промзони негласно має свою "функцію". Скажімо, у пейнтбол тепер грають переважно у закинутих цехах фарфорового заводу. Адже там немає глибоких ям, шахт та арматури. Також для цієї гри підходить закинутий корпус заводу “Оріон”, що просто біля “Подолян”.
- Там ми проводили навіть турнір із пейнтболу серед школярів, - розповідає керівник клубу “Легіонер” Богдан Яремко. - Звичайно, тільки на першому поверсі. Попередньо очистили ділянку від усякого сміття та обгородили сіткою, аби кулі не вилітали за межі поля гри. Та антураж закинутого заводу залишився, і грати у такому місці набагато цікавіше. Гравці можуть ховатися від куль за бетонними колонами, у різних кімнатах, навіть маскуватися серед руїн.
Утім, у цехах інших колишніх промислових гігантів теж на стінах можна побачити безліч слідів від кульок із фарбою, а на долівці - знайти білі пластикові кульки страйкбольної зброї. Екстремальні гравці грають навіть на верхніх поверхах будівель, оминаючи місця, де можна впасти із висоти.
Малюють годинами
"Родзинка " промзони, на думку багатьох тернополян, - малюнки на стінах. Деякі - примітивні, інші - вражають і дивують.
- Там дійсно можна намалювати щось складне і гарне, - каже графітник Сергій. — Там твій малюнок нікому не заважатиме. А якщо він вдалий, то лише прикрашатиме сірі облуплені стіни.
Працювати "майстрам" там можна довше, до того ж – спокійніше.
— Ніхто тебе не прожене із криком “Що ти там мазюкаєш!”, - каже юнак. - Та й залишиться на стіні такий малюнок довше — адже ніхто його не буде зафарбовувати, якщо він не заважає. Звичайно, його зможе побачити менше людей, але це буде саме та цільова аудиторія для якої він призначений.
Деякі цехи промзони, як ми пересвідчилися, справді схожі на стіни якихось галерей. Чудернацькі звірі, деталізовані обличчя із різними виразами, геометричні фігури. Під ними валяються десятки порожніх балонів з-під аерозольної фарби. Хоча іноді просто на цих "шедеврах" з'являються написи штибу “Тут був Петро” або просто якась "мазанина".
Знимкуються там усі
Деякі із малюнків у закинутих цехах стають приманкою для фотографів. Тож якось, прийшовши ввечері у промзону, можна зустріти дівчат. Аби спіймати гарну мить, моделі завмирають у дивних позах біля графіті або ж просто біля облуплених стін. Причому фотосесії на закинутих заводах уже стали мейнстрімом – "модною хвилею". Траплялося, у закинутих цехах юрмилися і надували губки дівчата у коротких блискучих спідницях і на високих підборах.
- Нині у промзоні вже фотографуються усі кому не лінь, - каже тернопільський фотограф Ростислав Ковальчук. - Причому дуже багато знимок зроблених там, можна було б зробити і у будь-якому міському під’їзді. Бо фотографи знімають не красиві пейзажі та руїни, а дівчат крупним планом.
Це колись, як він каже, такий антураж був справжньою диковинкою. Цікаво було навіть фахівцям розглядати фото моделей, зроблені у велетенських цехах і біля іржавого залізяччя. Головне гармонійно поєднати красиву модель та іржаве залізяччя. До речі, дехто промислові зони уже вважає місцем звичного відпочинку, навіть ходить туди на пікніки. Тож ця територія Тернополя вже давно не схожа на закинуту і зарослу бур’янами пустку. Там є багато стежок і витоптаних ділянок.
