Наше село Максимівка розташоване в Збаразькому районі. В селі є гарна природа, щирі і патріотичні люди, які не байдужі до чужого горя, не байдужі до майбутнього своїх дітей. Коли розпочався Майдан, не сиділи спокійно в своїх домівках, а всіляко допомагали. Допомагають і тепер солдатам.
Така сама проблема постала і в селі Гори Стриївецькі (належать до Максимівської сільської ради). Коли люди возили воду з Максимівки у бідонах, всім було байдуже до тих людей.
На вулицях Підлісна і Романтична у Горах Стриївецьких мешкають і члени громадської організації «Максимівська ініціатива». Вони разом з іншими жителями цих вулиць звернулися до мене як до голови громадської організації з проханням допомогти у створенні вуличного комітету і виготовленні документації на спецводокористування.
Громадська організація була створена для того, щоб один одному допомагати. Тому я підключився до цього.
Люди звертались у райдержадміністрацію, виїжджали чиновники, обіцяли, що допоможуть. Допомоги не дочекалися. Тепер в народі кажуть: як не помогли, то хоч би не заважали.
Коли почали готувати документи для вуличного комітету, запросила мене секретарка сільської ради (тепер вже колишня) в районний чиновницький кабінет, бо їй сказали , що те, що ми робимо, незаконно і неправильно, бо чиновник з юридичною освітою сказав, що то не так має бути.
Пішли ми в пишний кабінет, де стоїть графин з водою. З водою, якою забезпечує міська рада. І люди в кабінетах не знають, де береться той Божий дар, бо відкрив кран і тече вода. І чиновнику нічого більше знати не треба. Не треба знати, як прості люди в селі віддають останню копійчину або ще й влазять у позички, щоб провести воду. Як самі копають рови, роблять решту роботи. І ще при тому мають перейматися, як догодити з документами чиновникам, які самі б мали перейматися людськими проблемами.
(Хай вибачать мені чиновники, які працюють на благо України та її народу, бо і такі, знаю, є.)
Чиновник в кабінеті з неприязню до мене сказав, що ми робимо неправильно, бо має бути тільки кооператив для забезпечення водою. Коли я попросив письмову відповідь, що вуличний комітет не може тим займатися, чиновник взяв телефон і почав кудись видзвонювати і кожен раз повторював, що не може бути вуличного комітету. Не знаю, куди він дзвонив, може, по своїх справах: чи в кінотеатр, чи в перукарню, чи в салон краси, бо якби дзвонив до компетентних людей, то йому б пояснили все про вуличний комітет.
Після тої зустрічі я звернувся до кваліфікованих юристів, щоб пояснили: може я і помиляюсь. Мені відповіли, що в нас все правильно (добре, що хоч хтось розуміє, що людям треба допомагати, бо вони і так мають багато проблем). Законність діяльності вуличного комітету підтверджує Закон України «Про органи самоорганізації населення» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 48, ст. 254) {Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5492-VI (5492-17) від 20.11.2012, ВВР, 2013, N 51, ст.716}
Стаття 3. 2 Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
Стаття 3. 3. Основними завданнями органів самоорганізації населення є:
1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;
2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;
3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.
Стаття 27. 1. Органи місцевого самоврядування сприяють здійсненню органами самоорганізації населення їхніх повноважень і координують їх діяльність.
Стаття 27. 2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність органу самоорганізації населення, крім випадків, передбачених законом.
Витяг із Закону подаю спеціально, щоб люди знали, де правда, бо ще й дотепер розпускаються по селі чутки про незаконність вуличного комітету. Розпускаються посадовими особами.
Через те, що чиновник з пишного кабінету не дав мені письмової відповіді, не називаю його ні по прізвищу, ні по посаді, бо помогти людям, щоб легше і простіше, такі не вміють або й не хочуть, а «честь мундира» кинуться захищати відразу.
Якби я мав письмові докази, то звернувся би до суду, але ж нерви мені і людям псували усно. То лишається хіба звернутися до чиновника з юридичною освітою, щоб знайшов нарешті закон і для себе і йому подібних, хто не дбає про простих людей.
І тепер я думаю: «совєтська власть» розпалася, а чиновник лишився з «совєтами», бо не допомагає, а «совєтує» не знати що. Я звертався з цього питання до голови Збаразької РДА, але поки що реакції немає ніякої.
Хотів зустрітися з головою Тернопільської ОДА паном Барною, але він завжди зайнятий. Колись на Майдані у Тернополі він цікавився нашими проблемами… А коли став головою ОДА, то сказав, що відвідуючи Збаразький район, найперше побуває у Максимівці. Як згадає свою обіцянку і приїде, то ми будемо мати можливість розказати про всі свої проблеми.
Нащо я то все описую? Щоб другі люди, в яких виникнуть такі питання, зверталися до незалежних спеціалістів, а не до тих пишних чиновників, які беруть державні гроші і кричать «Слава Україні», а українців в тій Україні не бачать.
Михайло Хомишак, голова громадської організації «Максимівська ініціатива», депутат Максимівської сільської ради
