Ніде правди діти – любимо ми, українці, коли якогось високопосадовця «беруть за шкірку»: публічно надягають на його зап’ястки наручники, порпаються у його речах у службовому кабінеті, розкладають рівненькими рядами «на камеру» все нажите «непосильною працею»…

Це є виявом поширеного переконання, що практично кожен, хто зміг видряпатися нагору – корупціонер і пройдисвіт. Три місяці тому таку процедуру «привселюдного шмагання» було проведено просто на засіданні уряду стосовно керівного дуету ДСНС. Та березнева справа нині чи то благополучно спущена на гальмах, чи перебуває у звичному стані млявого хронічного розслідування без видимих для загалу судових перспектив. Тепер ось вирішили взятися за суддів. Днями об’єктом інтересу Генпрокуратури та СБУ став кабінет голови Апеляційного суду Києва Антона Чернушенка. А також сам його шановний господар. Немає сумніву, що громадськістю це сприймається більш ніж прихильно – недоторканна і повністю незалежна (від закону) каста служителів Феміди у нас зробила все для того, щоб народ втратив віру в саму можливість правосуддя. Чи може щось ще бути яскравішим свідченням недієздатності держави як гаранта дотримання прав своїх громадян? Слідчі дії Генпрокуратура спільно з СБУ проводила в рамках досудового розслідування фактів незаконного втручання в роботу автоматизованої системи документообігу. А якщо більш зрозумілою мовою – судді, які розглядають ті чи інші справи, у Апеляційному суді стольного Києва призначалися не захищеною комп’ютерною системою, а «вручну», тобто суб’єктивним вибором керівництва.

Напевно, жалкує Антон Чернушенко, що нині – не різдвяна пора, і він не міг взяти на озброєння «невідпорний» аргумент свого колеги зі Львова Ігоря Зварича про те, що підозріло велика суму грошей у його кабінеті з’явилася  завдяки старанням колядників… Довелося спонтанно імпровізувати і пояснювати походження знайдених при обшуку 25 тисяч гривень, 6.5 тисяч доларів, карток на 14.5 тонн пального, ключів від п’яти автомобілів (неважко здогадатися, що не «копійок» і не «дев’яток»). Знахідки, може, й не фантастичні, та все ж достатньо вагомі, щоб змусити пана голову і - можливого фігуранта можливої кримінальної справи підшукувати пояснення, з яких він сам, мабуть, посміявся б за інших умов. Та якщо розповідь про турботливого главу сімейства, який закупляє продукти для родини одразу на 25 тисяч; про здирника-стоматолога, який бере за послуги 6.5 тисяч «зелених» і про подарованих знайомим прострочених талонів на 14.5 тонн пального, які з естетичних міркувань не хотілося викидати, якась безнадійно довірлива душа ще могла б сприйняти за чисту монету, то хоча б мінімально переконливо пояснити наявність у своєму телефоні SMS-повідомлень з доказами втручання у хід справ, а також зафіксованих на папері ухвал, винесених до судового розгляду, Його Честь не спромігся. Поведінка Чернушенка в цій ситуації була в дечому схожою, а в дечому – і відмінною від реакції схоплених за руку «колег по нещастю». На відміну від більшості з них, він не став зображати гострий серцевий напад і гіпертонічний криз, однак, як і вони, осідлав заїждженого коника про «замовний характер справи». А ще заявив, що нікуди втікати не збирається і смиренно чекатиме, поки Верховна Рада визначиться, чи позбавляти його недоторканності. Саме на цьому наполягає Генпрокурор Віктор Шокін, який разом з в.о. голови СБУ Василем Грицаком заявляє, що доказів проти Чернушенка цілком достатньо і що ним справа викриття зловживань у суддівській царині не обмежиться. Саме цього – невідворотності покарання злочинців незалежно від їхнього становища, зв’язків і можливостей «порішати» справи - бажає спрагла за справедливістю здорова частина суспільства.

І все ж, і все ж… важкувато відмовитися від враження, що хтось там на верхніх владних поверхах точно відчуває момент, коли казан народного невдоволення починає закипати, а отже, потрібно дати загрозливій енергії вихід. Традиційний хід в такій ситуації – принесення в жертву якогось високопосадовця, котрого найменше шкода.  Його втрату Система переживе безболісно.

Ігор Дуда