Словаччина – Україна – 0:0

Коли закінчився матч у Жиліні, уся лава запасних збірної Словаччини кинулася радісно обійматися і вітати один одного. З цього відразу стало зрозуміло, кого більше влаштував результат гри. Недарма ще рік тому після поразки у домашньому поєдинку від тих же словаків багато хто з аналітиків передбачав, що вона може стати для нас фатальною. Так воно, вочевидь, і вийде. Тепер маємо відставання від словаків на три очки, виїзний матч з Македонією і домашній з далеко не найслабшими у Європі іспанцями. Словаччині ж залишилося зіграти з Білорусією та Люксембургом. Шанси зачепитися за друге прохідне місце у групі видаються більш ніж примарними, і якщо не вдасться посісти найкраще 3-тє місце серед усіх груп (наразі саме Україна – перша за цим показником), то перед нашою збірною знову постане страховище у вигляді плей-офф –
наш своєрідний хронічний національний стрес. Краще було б, з огляду на історичну пам'ять, до нього не доводити, але то вже таке, як висловлюється в інтерв’ю наш відомий тренер…

Чи була можливість перемогти у Словаччині? Перед грою відомий у минулому гравець «Динамо» і віце-чемпіон Євро-1988 Василь Рац висловив думку, що втрачати нам нічого, і що в такому матчі цілком можна дозволити собі ризикнути. Василь Карлович, мабуть, забув, що схильність до ризику – останнє, в чому можна звинуватити Михайла Фоменка. Показовий момент – вихід на останніх хвилинах на заміну Гладкого. Здавалося б, хочеш підсилити атаку – випускай форварда раніше, а заміна під завісу гри – це радше спроба потягнути час. Українцям слід було забивати, а небезпечні моменти біля воріт словаків можна полічити на пальцях однієї руки: фірмовий прохід з ударом Коноплянки на початку гри, удар Ярмоленка в «молоко» всередині першого тайму, постріл зі штрафного Ракицького і відчайдушний прохід крізь оборону господарів Кравця, після якого м’яч лише м’яко «лизнув» стійку воріт…Поза цим матч проходив у численних локальних єдиноборствах і дрібних фолах. Словаки – твердий горішок, сказати б, неприємний для будь-якого суперника, схильний до різних дрібних капостей на полі: підштовхувань, підніжок, зачіпок і т.д. Не скажеш, що на українських футболістів надто вплинула атмосфера стадіону, схожого за розмірами на якийсь із нашого райцентру, вони намагалися протиставити господарям свою гру, загалом надійно зіграли в обороні, де вирізнялися той же Ракицький і Хачеріді, однак запропонувати словакам щось оригінальне і несподіване із арсеналу атаки, на жаль, не змогли. Саме тому раділи після гри словаки, яким, в принципі, можна посилати у Францію гру квартер’єрів для пошуку підходящих готелів. Нам же залишається сподіватися на останнє прохідне 3-тє місце, або ж на щасливішу долю в плей-офф. Хто там вимальовується в суперниках: Туреччина? Ізраїль? Ірландія? Хорватія? Словенія? Швеція? Має ж колись пощастити…

Ігор Дуда