Мене іноді цікавить, що керує людьми, які кидаються з кулаками на своїх опонентів, тягають один одного за чуби, поливають водою чуприни й лисини, словом щосили створюють у довірливої публіки враження відстоювання своїх переконань? І передусім – звідки вони у них взялися, оті переконання?
У надмірній начитаності їх важко звинуватити – закулісна боротьба, лобіювання інтересів, сплітання інтриг та планування чергових провокацій займає практично увесь час. Тут уже не до поповнення власного теоретичного багажу. А про стійкість і твердість отих самих переконань свідчило поширене і ганебне ще недавно явище, яке дістало назву «тушкування». Напевно, головна біда, а то й трагізм нашого політичного сьогодення полягає в тому, що кипіння пристрастей у політичному казані майже стовідсотково підносить на його поверхню брудну піну, що має за собою одну лише одну безсумнівну перевагу – туго набитий мішок з грішми вельми сумнівного а то й відверто нечестивого походження, або ж – надійне підпертя з боку власників отих мішків, які воліють залишатися в тіні. Ось коли такий ставленик і виразник «общакових», даруйте – групових інтересів з піною на вустах і жаром у очах виконує накази своїх роботодавців, тоді у щирість його «переконань» і заяв про «служіння інтересам» цілком можна повірити. От тільки слова «служіння» і «обслуговування», попри спільний корінь, мають суттєву смислову відмінність. Перше оповите ореолом самовідданості, самозречення чи навіть власної жертовності в ім’я якоїсь високої й благородної мети, а за другим неминуче бовваніє образ повії, котра відпрацьовує сеанс з грошовитим клієнтом і ладна вдовольнити всі його забаганки. Важко відмовитися від думки, що багато хто із народних обранців усією душею прикипів до такого заняття і віддається йому настільки ретельно, що воно навіть стало подобатися. Справді, соціальний статус, попри зазначену схожість роботи з «найдревнішою професією» - високий; матеріальний зиск – теж нівроку; неприємні сюрпризи на кшталт відкликання і позбавлення повноважень теж не загрожують. Отож, як мінімум, одну каденцію можна відбути – на радість власному гонору, власній кишені й тим, кому служиш. Точніше, тих, кого обслуговуєш.
