.

Сьогодні у православних християн день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни - «Петра».

.

Святий Петро (до хрещення — Симон) — брат апостола Андрія Первозванного. Спочатку він жив звичайним життям, разом із братом рибалив. Але настав день, коли Андрій Первозванний, який першим почув заклик Ісуса Христа, привів до Сина Божого і Петра. І Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець». Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Так і сталося, як сказав Син Божий: Ісуса Христа схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. Ці три страшні зречення були «анульовані» лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.

На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. Він походив із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й ін. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам, його навіть почали вважати богом і хотіли принести йому жертву.

І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році 29 червня за старим стилем або 12 липня - за новим.

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Вранці у цей день, зазвичай, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками.

Саме в цей день завершується піст - Петрівка, - встановлений Церквою в пам'ять про служіння та страждання святих апостолів.

За народними віруваннями, до обов'язків цих святих входить слідкувати за своєчасним збором урожаю, можливо, тому, що день цих святих апостолів збігається з початком жнив у більшості регіонів України:

Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло воли водить...

За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Тому цей день здавна вважався святом пастухів. Оскільки корів випасали переважно підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти. Матері вдосвіта випікали та пригощали всіх знаменитими українськими мандриками. Мандрики — це вельми смаковиті пиріжки, виготовлені з сиру та сметани. З цього приводу існує цікава легенда. Начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло (вони взагалі полюбляли мандрувати світом) присіли в обід під деревом, щоб перепочити, і задрімали. Тим часом непомітно підкралася зозуля, розв'язала їхню торбинку й витягла звідти мандрику. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася». Це прислів'я пов'язане з тим, що з цього часу птаха перестає кувати. Вигонячи в поле корів, пастухи брали із собою лише мандрики. Посередині толоки вони викопували «Петра» — так називали місце колективного обіду. На пагорбі, щоб видно було тварин, рили квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною й викладали їжу. В обід на толоку приходили батьки з подарунками. Всі сідали за колективний обід, смакуючи ласощами і частуючи одне одного. Так тривало до самого вечора. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень і бавилися в різні ігри. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.