Кому з нас не мріялося у молоді роки перенестися в часі, приміром, у  Середньовіччя з його рицарськими турнірами, хрестовими походами, дуелями за прихильність прекрасних панянок і подібною романтикою?

Звісно, юнацька уява змальовувала ту епоху винятково яскравими барвами й приємними пахощами, залишаючи «за кадром» страшні епідемії, які викошували цілі країни, нечистоти, що виливалися просто у вуличні рівчаки  та інші схожі приємності. Попри це, історія минулих віків подеколи доносить до нас вельми цікаві й повчальні речі. Приміром, найпишнішим святом у древньому Римі вважалися Сатурналії – фестиваль на честь бога землеробства Сатурна. Особливо раділи з нього раби, адже для них на короткий проміжок часу наставало просто райське життя. Вони отримували свободи, про які решту року не могли й мріяти. По-перше, обідали за святковим столом разом зі своїми господарями. Більше того – раби сідали за стіл першими, а господарі подавали (!) їм на стіл страви й напої, в яких не було обмежень. По-друге, раби тоді мали право говорити про господарів усе, що заманеться без жодного страху бути покараними. З позицій нинішнього рівня знання соціальної психології можна сказати, що це була вельми вдала ідея – дати змогу невільникам «випустити пару», на короткий (зовсім короткий) час відчути себе володарями, а потім терпляче чекати… наступного року і наступних Сатурналій, коли знову можна буде добряче хильнути й клясти господаря на всі заставки… Може, завдяки й цьому регулятору суспільної напруги Римська імперія проіснувала так довго. Хто його знає… То чи не варто комусь із гуманітарно  «підкованих» наближених порадити нашому гарантові влаштовувати щось на кшталт римських празників? Зібрати не кількох журналістів з «профільтрованими» запитаннями, а зо два десятки бюджетників, яким затримують зарплату і статус  яких (звісно, з певною дозою умовності та поправкою на епоху) можна визначити як рабський. А потім запросити до столу та й пригостити усім тим, чим Бог послав… Ну, а вже опісля, як диктують історичні канони – вислухати від них усе, що вони про тебе думають хмільними головами. Можливо, першого разу буде трохи важкувато й не дуже приємно, але надалі звикнеться. Вислуховували ж своїх рабів усілякі Клавдії, Нерони, Максимуси та Децимуси…

Ігор Дуда