Повідомлення про те, що на Рівненському полігоні ЗСУ під час військових навчань розірвало міномет, внаслідок чого троє військовослужбовців загинули і ще дев'ятеро отримали поранення, вкотре підтвердило, що армійська служба повсякчас пов'язана з ризиком. Незалежно від того, де її проходиш - в зоні бойових дій на сході країни чи в начебто цілком мирно-навчальних умовах на заході... Троє загиблих - це явно забагато як для навчань, отож вони призупинені, призначено службове розслідування. Такі наразі скупі рядки офіційного повідомлення...
Мене ж цей трагічний випадок відразу повернув на 35 років назад, у весну 1983 р., коли на Львівському полігоні мене цілком могла спіткати схожа доля. Міномет - проста, і начебто надійна, але водночас - і доволі непевна штука. Особливо в не дуже вмілих руках. Під час біглого вогню в швидкому темпі та ще й коли навколо стріляють ще декілька мінометів, траплялося, що одна міна ще не встигла вилетіти зі ствола, як заряджальник уже кидав у той ствол другу. Як наслідок, вибухали обидві одразу, розриваючи ствол до самісінької основи і вбиваючи та калічачи всіх, хто знаходився поблизу. Саме для таких випадків передбачений запобіжник від подвійного заряджання, який кріпиться зверху на ствол, не даючи неуважливому заряджальнику фізичної можливості увігнати у ствол міну, поки з неї ще не вилетіла попередня. У випадку, про який я досі пам'ятаю, один з номерів обслуги родом з Таджикистану (слава радянській армії!) приладнав отой запобіжник з перекосом. Командир міномета його роботу не перевірив, я ж був у той момент зайнятий обчисленням установок для стрільби, отож декілька похибок нашарувалися одна на одну і - випущена міна, зачепивши хвостовим оперенням неправильно прилаштований запобіжник, з якимось дивним "хрюкаючим" звуком полетіла й вибухнула за декілька сотень метрів від вогневої позиції. З командного пункту одразу ж замахали червоними прапорцями, рація наповнилася неперевершеними армійськими матюками, а в бік вогневої позиції вирушило два командирські УАЗи. Переповідати почуте тоді на свою адресу не дозволяють норми пристойності, а коли хвиля командирського гніву трохи спала, підполковник-посередник, витерши розчервоніле обличчя хустинкою, хриплуватим голосом промовив до мене: "Ну, лейтенант, повезло тебе. Считай, что второй раз родился. Могло же быть так, что сейчас бы уже собирали тебя и других... по кускам".
Той день так і залишився в моїй пам'яті й періодично виринає з неї, коли заходять розмови про волю сліпого випадку. Або ж про те, що хтось десь там на небесах, можливо, визначає твою долю і вберігає тебе... Мене, на моє щастя, 35 років тому вберіг. Хлопців учора на Рівненському полігоні - ні. Не знаю, що стало безпосередньою причиною біди, але - дуже скорботно.
