Цього разу спробую обійтися без рефлексій та умовиводів і зосередитися на "голому" фактажі. Отже...

2 листопада, 16.05, зупинка "П.Орлика". У невеличкій  хмарі дорожнього пилу під'їжджає  маршрутка № 12. Через задні двері похапцем сходять дві жінки і ледь та з них, що позаду, забрала ногу з підніжки, як двері закрилися, і маршрутка різко рвонула з місця. Обидві недавні пасажирки, обтрусивши плащі, проходять повз мене, і я маю можливість чути їхні враження про поїздку:

- Ні, ти уявляєш - давати 9 гривень, щоб він просто на ходу відкривав двері! А якби хтось випав?! А їде так, шо в мене всьо всередині перетрусилося!

- Та то якийсь пацан молодий, я колись з ним уже їхала - він так обганяв іншу маршрутку, що зірвав з неї дзеркало!

- І шо було?

- Та не знаю...

Жінки, сторожко озираючись, перетинають перехід, і тепер до моїх вух  долинають лише уривки розмови: "Понабирали чорт знає кого!... А їм там що?...  Всьо "до лампочки"... сидять собі...".

Переходжу через "зебру" і я, думаючи, що все-таки перебуваю в "привілейованому" становищі - практично завжди пересуваюся пішки. Зрештою, так само можуть пересуватися й "ощасливлені" новими тарифами інші містяни. Згуртуйтеся і покажіть отим, котрим... "всьо до лампочки", що ви таки громада і на щось впливаєте. Або ж – їздіть і далі так, щоб у вас "всередині всьо перетрусилося".

До зупинки, здіймаючи пил, швидко наближається інша маршрутка...

Ігор Дуда