Будь-яку допомогу прийнято надавати тоді, коли про неї просять. Або ж коли бачиш, що хтось опинився у важкому чи просто безвихідному становищі, і твоє втручання просто необхідне. Коли ж під виглядом допомоги хтось брутально вторгнеться в твою оселю, то у тебе може на довгий скластися своя особлива думка щодо цього "дружнього сприяння". І, відповідно, сторони, яка його надала.
Саме цього дня, 1 серпня 1940 р. нарком іноземних справ СРСР В'ячеслав Молотов, виступаючи на сесії Верховної Ради, сказав, що "трудящі Литви, Латвії та Естонії з радістю сприйняли звістку про входження цих республік до складу Радянського Союзу". Ось так - навіть не з більш притаманним прибалтам стриманим задоволенням, а просто таки з радістю... "Залізному" сталінському наркому не довелося зайвий раз закликати на поміч творчу фантазію - щось подібне доводилося чути після "золотого вересня" 1939 р. і входження до складу СРСР західноукраїнських земель. Все це було наслідком підписання СРСР і нацистською Німеччиною договору про ненапад і сумнозвісного пакту Молотова-Ріббентропа, який надавав Радянському Союзу можливість захопити території колишньої Російської імперії, а також (навіщо церемонитися?) землі, які їй ніколи не належали.
Будь-яка ідея сприймається по-різному - в залежності від того, ким і з яких позицій вона висловлена. Якщо судити із, загалом, талановито поставленої, зіграної та "загорнутої" в чарівну музику Раймонда Паулса "Довгої дороги в дюнах", то можна справді подумати, що латиші, литовці та естонці ніяк не могли дочекатися пришестя визволителів зі сходу. А дочекавшись (в тому числі й першої зарплати в рублях), обома руками й ногами голосували за приєднання своїх республік до "сім'ї братніх народів". Про те, що й без того не дуже численне населення маленьких країн було суттєво "проріджене" масовими висилками в романтичні місця Сибіру, що розпочалися невдовзі, у фільмі говориться пунктирно, як про прикрий епізод. Безумовно, Радянський Союз намагався надати своїм діям вигляду законності й опирався (як і раніше в Західній Україні) на "всенародне волевиявлення", тобто сфальсифіковані вибори. Саме вони й дали можливість сформувати лояльні до Москви місцеві органи влади, які дружно забажали приєднання до Радянського Союзу. Останній не змусив себе довго вмовляти, і...
І почалося те, що в подальшому Рада Європи визначила як "окупація", "насильницьке включення" і "анексія". Трагічні події біля телевежі у Вільнюсі в січні 1991 р. - свідчення того, що й через 50 років після змальованої В.Молотовим "радості" прибалти не втратили прагнення до волі й готовності пожертвувати власними життями задля її досягнення.
Не хотів би уподібнюватися численним "диванним стратегам" й ховатися за чужими спинами, але... під час захоплення будівлі Верховної Ради Криму в лютому 2014 р., як і українських частин на півострові жертв, здається, не було...
Рада Європи знову визначила ці події як "анексію"...
Ігор Дуда
