«Вміють наші поліцаї стріляти - не без деякої зловтіхи сказав мені сусід, у якого в минулому були деякі проблеми з законом, - правильно, так і треба – бий своїх, щоб чужі боялися!».

Новина про перестрілку між поліцейськими і співробітниками ДСО у елітному селищі під Києвом напередодні збурила інформаційний простір. Те, що там трапилося, до певного моменту, тобто до самої стрілянини зі смертельними наслідками, можна було б сприймати зі сміхом: два відомства, не узгодивши свої дії, прийняли одне одного за зловмисників. Ну що поробиш – не знає у нас ліва рука, що робить права… Але – саме до отого фатального  певного моменту. П’ять трупів внаслідок  «дружнього» вогню – це явно забагато навіть для країни, яка веде війну і в якій криміногенна ситуація просто «зашкалює». Мені ж цей абсурдно-трагічний випадок дечим нагадав епізод з фільму «Одинак» за участю Жана-Поля Бельмондо. Там його герой, поліцейський комісар, задумав хитру комбінацію для того, щоб впіймати небезпечного злочинця, залучивши до цього його колишнього спільника. Все ніби йшло добре, аж тут раптом заздрісний колега по службі своїм брутальним втручанням (теж з гучною стріляниною) зірвав блискуче задуману операцію. Запекла перестрілка, декілька трупів, в тому числі й «кріт», на якого робив ставку бравий комісар… Постоявши з печальним виглядом (Бельмондо вмів і це) над загиблим, герой-комісар від душі зацідив у пику своєму сюжетному антагоністові, вдовольнивши хоч таким чином жадобу справедливості…

Чи торжествуватиме справедливість після дикої (іншого слова не підбереш) «дружньої» перестрілки під Києвом? І чи вдасться в наших українських реаліях уникнути в розслідуванні цієї справи втручання політичної складової? У міністра А.Авакова і без того не бракувало недоброзичливців, а останній випадок, без сумніву, примножить їхнє число і зробить гучнішими вимоги негайної відставки. На своє щастя (чи нещастя?) він перебуває нині на іншому кінці світу – у Канаді, отож «віддуватися» довелося виконуючому обов’язків керівника Нацполіції В.Трояну. На екстрену зустріч з Президентом полковник поліції  прибув, як і личить людині його становища і посади, у джинсах, що  зайвий раз змушує згадати давню істину: бардак починається з дрібниць. І починається зовсім не в нижніх прошарках суспільства. Гучно розрекламована поліцейська реформа відчутно «пробуксовує»; приємні для ока «селфі» юнаків і юнок у новій «американізованій» уніформі нездатні затулити прогалин професійної підготовки, «спресованої» у три місяці. А досвід, як показують трагічні події останніх місяців на Тернопільщині, Дніпрі, у тому ж Княжому, набувається неприпустимо дорогою ціною. Що це: «хвороба росту»? Поодинокі «нетипові випадки»? Чи навпаки - прояв системної помилки? Правоохоронна система у нас створюється чи знищується? П’ять жертв поліцейського «міжусобойчика» - це дикий ексцес чи закономірний наслідок того, що гучно зветься «реформами»? То чи знає, врешті-решт, у нас ліва рука, що робить у той же момент права? І чи ростуть вони з того місця, звідки належить, чи з якогось іншого?

Думаю, що й персонаж Бельмондо тут пошкрябав би потилицю й скорчив свою знамениту міну.

Ігор Дуда

Читайте на цю тему:

У перестрілці силовиків загинув уродженець Тернопільщини