«Шахтар» - «Динамо» - 1:1 (пенальті – 3:4)

Свого часу під час перебування у США мені пощастило побувати на матчі НБА між  командами Washington Wizards і Atlanta Hawks. Видовище, скажу вам, вражаюче. Як з точки зору гри, так і атмосфери навколо майданчика. І «чаклуни», і «яструби» витворяли таке, що суперечило усім канонам анатомії людини та законам аеродинаміки. Іноді складалося враження, що це не спортивне змагання, а цирковий перфоманс. Опісля мені не раз доводилося спостерігати, як на майданчику в парку грали у той же баскетбол темношкірі «тинейджери». Пластика, стрибучість, вправність з м’ячем – усе це було, як мовиться. при них, і подивитися було на що, однак я розумів, що між їхніми ігрищами і турніром НБА – «дистанція величезного розміру».

Цей спогад випірнув із сховку пам’яті, коли спостерігав учора матч за Суперкубок України між «Шахтарем» і «Динамо». Ще свіжі спогади про Євро-2016, отож гра у Одесі, «воленс-неволенс», проектувалася на поєдинки європейського форуму. Блідувата, слід сказати, вийшла проекція. Зрозуміло, команди лише входять у сезон, форму набирають поступово і з дальнім прицілом, тому футбол у їхньому виконанні ще «сируватий».  Зрозуміло, що в нинішніх умовах треба дякувати за те, що більш-менш пристойні гравці не втекли з нашого «декадентського» чемпіонату світ за очі. І що ми все ще перебуваємо в першій десятці рейтингу УЄФА. Щодо самого матчу між «запеклими друзями», то він приємно здивував якщо не рівнем футболу, то взаємною коректністю і повагою гравців обох команд. Погодьтеся, таке у жорсткому і не завжди цивілізованому протистоянні двох наших флагманів останніми роками спостерігається нечасто. «Шахтар» на чолі з новим  тренером П. Фонсекою прагнув продемонструвати інновації, привнесені в гру португальським коучем. Про їхню ефективність наразі говорити зарано, найбільше запам’яталися хіба що оригінальний розіграш кутового з несподіваним підключенням і ударом-прострілом Срни, а також винахідливість зголоднілого за грою Фреда.
Саме бразильський хавбек відкрив рахунок – слід сказати, не без посильної допомоги Шовковського, який чомусь вирішив відбити м’яч по-волейбольному. За 10 хвилин до закінчення матчу його донецький колега П’ятов вирішив виявити солідарність і встругнути свою дурницю. Він необачно залишив ворота, зіткнувся з кимось із суперників. Що дало змогу Віді навіть не вдарити, а тицьнути м’яч головою в самісінький кут воріт. 1:1 – згідно з правилами, команди не мучили себе і майже 30 тисяч глядачів (непогано як на наші реалії) і одразу взялися пробивати пенальті. У цій лотереї більше пощастило киянам. Динамівці раділи цій перемозі чи не так само сильно і так само довго, як тиждень тому португальці – виграшу Євро-2016.  «Co pan  sobie -  małpa sobie», - кажуть в таких випадках наші сусіди-поляки. Інші наші сусіди, від яких нині маємо стільки клопоту, говорять інакше: «Куда конь с копытом – туда и рак с клешней». У нас же це, здається, звучить так: «Коваль коня кує, а жаба ногу наставляє».

Справжня вартість футболіста і команди визначається тоді, коли виникає потреба виявити увесь свій ігровий і психологічний потенціал. Як, приміром, на чемпіонаті Європи. Після перемоги на ньому можна й пострибати досхочу, пообійматися з усіма та пообливатися чимось шипучим та іскристим. Копіювання ж цієї традиції після перемоги незмірно меншого масштабу віддає якимось хлоп’яцтвом. Щоб не сказати – фраєрством.

Ігор Дуда