Нині важко абстрагуватися від теми майбутніх виборів. Про них розмовляють на вулиці; ними вщерть заповнений телеефір; лише про них передусім можна прочитати (якщо вистачить терпіння) у газетах.

Хто передує у рейтингах? Чия передвиборча кампанія ефективніша? Хто з "технічних" кандидатів поступиться і на чию користь? Кому можна вірити, а кому - категорично протипоказано? Чи будуть спроби підкупу і що за це буде? Ці та багато інших запитань нині просто обвалюють на голову майбутнього  електорату - не забуваючи при цьому й дбайливо вішати йому ж таки локшину на вуха. Так було раніше. Так є зараз. Так, напевно, й буде в майбутньому - лише дедалі брудніше та безсоромніше. Нічого не вдієш -  такі закони "передвиборчого жанру".

Сам належу до людей, які сприймають світ переважно не через ratio, а через emotio. Тому здебільшого схильний усі цифрові викладки і наукоподібні соціологічні аргументи пропускати повз вуха. І вдалий та влучний художній образ для мене переконливіший, ніж згадана вище аргументація. Днями ще раз переглянув не раз уже бачений "Ворошиловський стрілок" з Михаїлом Ульяновим у головній ролі. Переглянув - і вкотре відчув якесь моральне задоволення, коли його герой пострілом зі снайперської гвинтівки перетворив на криваве лахміття геніталії "мажорного" мерзотника, котрий жорстоко познущався над його онучкою. Переглянув - і зрозумів, що такий герой для мене переконливіший за десятки й сотні балакучих і щедрих на обіцянки політиканів.  І, сказати б, більш затребуваний, адже вся ота розперезана "крута" мерзота сьогодні залюбки паразитує на нашій "гнилій" демократії, певна, що з легкістю може купити все і всіх. Безлад у державі, імітація замість справжньої нещадної боротьби з корупцією, дефіцит професіоналів на всіх рівнях - чудове "живильне середовище" для неї та гарантія подальшого процвітання і пов'язаної з ним можливості робити що заманеться. Вихвалятися перед такою публікою європейським вибором, безвізом вкупі з Томосом - це з царини фальшивого словоблуддя. Таких  треба обкладати червоними прапорцями, щоб вони почували себе загнаними вовками. Треба, але хто за це візьметься...

Чомусь думаю, якби з'явився подібний кандидат,  проголосив відповідну програму і почав би діяти - послідовно, жорстко і невідступно - значна частина отари залюбки пішла б (чи навіть побігла б) за таким вожаком. Вона, ота отара, вже сповна може оцінити, який жахливий брутально-цинічний опорос дає гібрид менталітету і псевдодемократії в країні, де торжествувала приватизація з відчутним кримінальним "душком" і утвердилася відповідна панівна суспільна мораль. Тому й викликає щиру симпатію "кіношний" персонаж, який у відчаї взявся встановлювати справедливість єдино можливим для себе способом...

Ігор Дуда