Літня пора вабить багатьох на південь, до моря. Не всі можуть дозволити собі Гаваї, Кіпр, Канари, але пляжі південного узбережжя буквально кишать нашими краянами. Можливість поплескатися у морських хвилях і засмагнути - надто велика спокуса, щоб  усе літо нидіти вдома або ж на дачі.

Один мій знайомий теж подався на чорноморський берег. Плавав, пірнав, катався на катамарані, задивлявся на жіночі сідниці в купальниках (всі ми грішні...) - словом, насолоджувався доступними кишені й віку радощами. Втім, радощі тривали недовго - через декілька днів відчув якийсь хрускіт і біль у вусі. Не те щоб вони дуже докучали, але настрій трохи підупав. Про всяк випадок вирішив зайти у медпункт. Тамтешній доктор зазирнув у вуха, знизив плечима що нічого страшного немає, потрапила, мовляв, у вуха морська водичка, ось воно і запротестувало. Заспокоєний чоловік знову поринув у курортні втіхи. Десь зо два дні вухо не нагадувало про себе. Та на третю ніч знову щось захрустіло, заболіло, та так, що до ранку не зімкнув очей. Повторний візит у медпункт нічого нового не приніс, лише лікар ще більше зводив брови і знизував плечима. Перебування на морі виявилося доволі зіпсованим, і додому наш краянин повертався у вельми похмурому настрої.

Помірні тернопільські широти полегкості не принесли. Вухо продовжувало поболювати, а хрускіт у ньому став нагадувати тріскотіння дров у багатті. Зрештою, подався бідолаха у поліклініку. Йшов, приготувавшись вислухати найстрашніше. Нічого не вдієш, така, мабуть, Божа воля...

Яким же було його здивування, коли лікар після нетривалих маніпуляцій витягнув пінцетом з вуха... добрячий шматок морської креветки. Найперше мій зраділий знайомий згадав "незлим, тихим словом" приморського ескулапа, а вже потім заходився дякувати місцевому.

Відтоді хрускіт і біль як рукою зняло. Світ знову розвиднився, а морський "сувенір" невдачливий пірнальник зберігає в коробочці - не добру пам'ять.

Ігор Дуда