У місті вже розпочався опалювальний сезон, а тернопільські безхатьки ще лиш готуються до зими. Поки їм доводиться грітися під ковдрами у закинутих будівлях та землянках. Такі стихійні оселі відвідали кореспонденти “20 хвилин”.
Напіврозвалена хатина біля дороги із швидким рухом. Відкриваємо двері коліном і заходимо усередину. Тут темно. Промінь ліхтарика вихоплює груди непотребу. Дерев’яна підлога вкрита сміттям та фекаліями. Відчиняю ще одні двері. За ними - світла кімната з вікном. У ній є пружинне ліжко, ковдра, стільчик і чиїсь речі. Зовсім недавно тут хтось спав.
- Що ви тут робите? Ми тут із дозволу живемо, власники знають, - ззаду у будинок входить жінка на вигляд років сорока. Поруч із нею трохи старша її колега.
Жінки кажуть, що приїхали із Росії. Живуть у нас уже декілька місяців. Зараз готуються до зими.
- Мене Оля звати, а її Наташа, - каже жінка українською мовою. - Живемо тут тихо й мирно. Нікому не заважаємо. Нам власники будинку сказали - живіть собі, але щоб тут не було ніяких п’янок і щоб не згоріло нічого. Тому вночі не користуємося вогнем. Гріємося під ковдрою. Поки що не змерзаємо. Але зимою, мабуть, буде набагато сутужніше.
Жінки розповідають про своє життя, однак просять не вказувати, де розташована хата, у якій вони живуть. Бояться, щоб ніхто не прийшов і не нашкодив їм.
- Вдень ми тут буваємо рідко, - каже Оля. - У цьому домі здебільшого лише ночуємо. Жити тут важко. Та й таким як ми жити усюди важко.
А таких як ці жінки у Тернополі багато. По закинутих будинках, підвалах та напівземлянках живуть також і хлопці студентського віку.
Знаходимо стару розвалену будівлю у парку Загребелля. З-під землі стирчить мурована цегляна будка. Там навіть дверей немає. Усередині накритий кількома ковдрами спить молодий юнак.
Почувши, що хтось підходить, хлопець прокидається та прожогом встає. Дізнавшись, що ми журналісти, заспокоюється, але просить його не фотографувати.
- Володя мене звати. А прізвище? А прізвища в мене вважайте немає, - каже юнак.
Йому поза двадцять років. Літо й осінь він прожив у лісі.
- Ось, бачите, у мене тут каструлі є. І дрова. Так що їсти собі тут готую, на вогні, - каже Володя. - Поки що тут уночі нормально жити. Але на зиму треба буде йти у підвали. А це означає нові проблеми - міліція буде забирати, злі люди знущатися. А тут спокій. Тому я віддаю перевагу тому, щоб жити у лісі. Тут ще декілька людей живуть. Я за їжею і всім потрібним до міста ходжу. А дехто тут “полює” - ворон ловлять, варять і їдять.
Обслідуємо також декілька закинутих будівель недалеко від центру міста. Йдемо до хатини на вулиці Татарській - тут колись постійно жили безпритульні. Однак вікна та двері двоповерхової будівлі забиті металевими гратами, а сама споруда обнесена парканом.
- Обридли вже ті бомжі, - каже жителька будинку неподалік Світлана Гавриш. - Добре, що обгородили той притон. А то постійно як не бомжі, то наркомани там були. А тут же садочок дитячий збоку!
До речі, так само цієї осені перекрили входи і у кількох закинутих хат на “Новому Світі”.
Цікаво, що про те, чи є скарги мешканців на безпритульних, які живуть у підвалах, в управлінні ЖКГ міської ради не повідомили. Кореспондент тричі телефонував в управління 2 листопада. У приймальні сказали, що таку інформацію може надати лише начальник - Володимир Болєщук. Однак зв’язатися ні за мобільним, ні за робочим телефоном того дня з ним не вдалося.
Віталій ДЕРЕХ, Андрій ШКУЛА, "20 хвилин"
