Клуби чорного диму, розриви гранат та цокіт фарбових куль по металевій обшивці гелікоптера додавали адреналіну приблизно трьомстам учасникам масових пейнтбольних маневрів.

У війнах фарбовими кульками, що пройшли на Яворівському полігоні 22 квітня, взяла участь і тернопільська команда.

Такі маневри – вперше

Разом з хлопцями на перших у Західному регіоні такого роду маневрах побував і кореспондент "20 хвилин".

"Граната!" – кричить тернопільський гравець Віктор Холод, після чого у металевій будці з прорізаними бійницями лунає вибух, який розкидає осколки – зерна кукурудзи. Хлопець забігає в будку і натискає зелену кнопку на дерев’яній скриньці. За кілька секунд над будкою уже майорить зелений прапор. Саме за команду "зелених", за легендою, бойовиків незаконних військових угрупувань Іраку виступали тернополяни.

- У цій бляшаній будці спека неймовірна, так і хочеться скинути із себе маску, - каже учасник тернопільської команди Ілля Якимишин. – Але це заборонено. Чув про випадок, коли під час гри у Тернополі хлопець зняв на секунду на полі бою маску і кулька з фарбою

потрапила йому в око. Довелося робити дорогу операцію по заміні кристалика. Цікаво, що я уже був на цьому полігоні свого часу. Коли служив у армії, нас возили сюди на маневри. Щоправда, не пейнтбольні.

Як запевняють організатори, у Західному регіоні такі масштабні пейнтбольні маневри відбулися вперше. Адже в них було задіяно близько трьохсот людей, мотоцикл з пейнтбольним кулеметом у колясці, димові шашки, пейнтбольні гранати та сигнальні ракети. Сценарій гри відтворював події військового протистояння в Іраку. Втім, у пейнтбольній війні війська зазнали набагато більших втрат, ніж у справжній – адже кожен учасник гри вмирав по декілька разів. А за десять хвилин виходив на поле бою знову.

- Я добре стріляю і добре бігаю. Однак іноді змагатися з командними гравцями, оснащеними дорогими автоматами, було складно, - каже тернополянин, учасник Ігор Котовський. – Їхні електронні маркери стріляли дуже швидко і вціляли на великій відстані. Проте нам завдяки сміливості вдавалося підійти близько і "знищити" гравців на добре облаштованих позиціях.

Командували "генерали". Сміливість, судячи з розповідей гравців та трафунків на "полі бою", і справді була потрібна.

- Кулька тверда і рухається швидко, - продовжує пан Котовський. - Тож коли у тебе попадають зблизька, відчуваєш сильний біль і залишається синець. Бачив, як одному хлопаці в пах випадково попали. Вже в кінці гри. У нього навіть набоїв не було. То він так кричав і лаявся від болю, що аж шкода його було. Але зі мною такого, на щастя, не трапилося – "господарство" ціле.

Цікаво, що на Яворівському полігоні часто тренуються міжнародні миротворчі війська. Тож полігон всіяний гільзами й уламками снарядів. А на правій межі поля бою на тросах у повітрі висить металевий корпус гелікоптера – десантники тренуються вистрибувати з нього.

- Поле бою дуже цікаве, - каже голова тернопільського пейнтбольного клубу "Легіонер", команда якого виступала на змаганнях, Богдан Яремко. – Знаходили вистріляні гільзи від крупнокаліберного кулемета. Усюди були розкидані ящики з-під патронів, за якими було зручно ховатися від куль. Ще майданчик увесь поритий траншеями та воронками від снарядів. Деколи наших "іракських повстанців" затискали кулями у таких ритвинах.

Цікаво, що групами командували "генерали" - хлопці, які насправді пройшли війну в Іраку в складі українського миротворчого контингенту. Тож вони віддавали накази своїм гравцям згідно із загальновійськовим боєм, у якому самі свого часу приймали участь.

Війна тривала до вечора. В кінці нагородили найкращих гравців – тих, яким за гру судді віддали найбільше нагород. Переможці отримали дороге пейнтбольне спорядження, та тернополян серед них не було.