“Заробітчанські дзвони. Хроніка ностальгії”. Це зовсім не мрійливі спогади про далекі країни, в яких побував поет із Бердичева Степан Герилів. Це правда того життя, яке, розповідає, було повне розпачу, болю та безвиході. Свої переживання поет описав віршами, збірку яких презентував сьогодні у Тернополі.
- Це нещасні люди, це мільйони наших людей. Я бачив, як вмирали під плотом наші. Хтось спивався, хтось в тюрму сідав, – розповідає поет, журналіст, сатирик-гуморист Степан Герилів.
Із Тернополем пов’язані юнацькі роки поета. Тут він кілька місяців працював в газеті “Ровесник”. Далі поїхав в іншу область.
- І потім заліз в ту, грубо кажучи, дурну політику, це політичне болото, наслідком якого стало, що мене вигнали з роботи. Отакі ситуації. РУХ, КУН, йшли політичні різні моменти були. І в 94-му році я поїхав в Канаду. З розпачу, – пригадує поет.
Роботи в Україні не було, дочці потрібно було вчитись. За кордоном жив в Канаді, Греції та десять років в Америці. Пережив пригадує Степан Герилів, багато. Не одна, розповідає, подушка була мокра від сліз. Та майже 5 років тому переїхав у Бердянськ, де працює в педуніверситеті. Там, у російськомовному середовищі, він пропагує рідне, українське.
- Наприклад, в маршрутці беру мобілку, витягую, ніхто до мене не дзвонить. І я щирою українською щось виплітаю, щось виговорюю. Люди повертаються такі щасливі! У декого сльози на очах, когось аж-аж… Гаварі єщо, гаварі єщо! – сміється Степан Герилів.
Книга “Заробітчанські дзвони. Хроніка ностальгії” – це своєрідне застереження для людей, насамперед, молодих, які збираються за кордон на заробітки. І своєрідна настанова: вдома – краще.
