Вишиванки, які надихали, допомагали вижити, зберігалися, як найдорожчий скарб, передавалися із покоління в покоління. Саме про це розповідає перший повнометражний документальний фільм «Спадок нації». Його прем’єра у Тернополі зібрала аншлаг, а після завершення сеансу, глядачі стоячи аплодували авторам кінострічки – сценаристу Лесі Воронюк та режисеру Олександру Ткачуку.

- Фільм складається із двох площин: етнографічної, де ми показали неймовірне різноманіття кожного регіону та реальні історії людей, життя яких змінила вишита сорочка, - розповіла Леся Воронюк, автор ідеї та сценарист фільму «Спадок нації». – У всіх регіонах у вишиту сорочку вкладали однаковий зміст: оберіг, найбільший символ любові матері до дітей чи до чоловіка. Історії людей показали, що вишиванка могла надихнути, вберегти, стати останньою надією чи абсолютним символом нескореності. Ці історії ми знайшли і вплели у фільм для того, щоб показати сучасним українцям, що вишита сорочка не є просто частиною гардеробу чи музейним експонатом. Це наша відповідь тим, хто каже, що одягнути сорочку ще не означає бути патріотом. Люди просто не знають історії, вони не знають достеменно про те, що з нами відбувалося раніше, з їхніми недалекими предками – дідусями, бабусями, а то й батьками. І коли вони подивляться фільм, думаю, вони просто перестануть бути суб’єктами маніпуляції російської пропаганди. Нашою цільовою аудиторією є молодь. Ми намагалися зняти кіно, яке буде цікаве молоді і намагалися його зробити динамічним, сучасним, і зруйнувати міфи про те, що документалістика це нудно, насправді - це неймовірно захопливо.

Над створенням фільму працювали 9 місяців: об’їздили не тільки всю Україну, а й побували у діаспорах в Канаді, Німеччині, Італії, Росії, ОАЕ.

- Над фільмом ми працювали 9 місяців, і називаємо його маленькою дитиною, бо за цей час народився хороший медійний продукт, - говорить Олександр Ткачук, режисер. - Наразі бачимо, що на нього є попит і це, звичайно, тішить. Працювало над ним троє людей: ми вдвох та наш науковий консультант Олексій Доля - відомий етнограф. Він розповідав до кого їхати, що знімати, де які акценти розставити тощо. Спочатку користувалися послугами наукового консультанта, а потім в інтернеті виставили інформацію, що шукаємо цікаві історії, пов’язані з вишиванками і багато людей відгукнулися. З Тернопільщини найяскравіша історія про борщівські сорочки. Там є етнографічна частина: що за сорочки, як вишивалися та історія коли упівці щоб не потрапити до рук енкаведистів покінчували життя самогубством – стрілялися, але перед тим одягали сорочки, щоб загинути українцями. На цю історію у фільмі ми зробили реконструкцію.

Ще одна вражаюча історія – це розповідь Ольги Ільків, зв’язкової Романа Шухевича.

- Ольга Ільків зі Львова, зв’язкова Романа Шухевича була заарештована, її розлучили з маленьким дітьми, - розповіла Леся Воронюк. - Вона в таборі жила в одиночній камері 12 років. Важко уявити її тодішній стан, наскільки людина сильна, щоб не збожеволіти, залишитися живою. Вона собі поставила задачу вишити сорочку - і це її врятувало. Зі старих простирадл пошила сорочку, і зі старих же речей витягала червоні і чорні нитки і вишивала сорочку. Зберігає її до сьогодні, жінці вже 93 роки. Вона її одягає і каже: «Це мій символ нескореності, це мій символ того, що я не зламалась, мене не зламала система.». Це дуже показова історія для сучасних українців, для тих, яких легко в чомусь переконати, і які легко починають зраджувати або ставати осторонь і казати, що складна країна, важко жити, нема що їсти, одягати, і важко цю країн любити. То, напевне, треба спочатку зрозуміти, що ми даємо цій країні, наскільки ми віддані їй, щоб від неї чогось вимагати, бо країна - це не Президент, не уряд, це - люди.

Зараз фільм демонструють у різних містах за підтримки меценатів. І знімали його також без державного фінансування, за рахунок небайдужих людей, які підтримали проект. Попереду у стрічки участь у різних конкурсах, фестивалях, а потім вихід  у прокат. Фільм вже презентували у Празі, а в кінці серпня його покажуть у Німеччині, Бельгії, Франці, Іспанії, Греції.

Ольга Трач

Фото автора