Просто під дорожнім знаком “Рух вантажних автомобілів заборонено” в кінці вулиці Шептицького, неподалік Петриківського перехрестя, припаркувалися кілька вантажних фур. З борту цих авто смагляві хлопці продають цибулю, кавуни та іншу городину.

Поруч із проігнорованим торговцями знаком, який забороняє проїзд вантажного транспорту, висить ще одна табличка, на яку ніхто не зважає. На жовтому тлі написано: “Увага! Шановні громадяни! Викидати сміття та тверді побутові відходи категорично забороняється. За скоєні дії вас буде притягнуто до адміністративної відповідальності!”. І за десяток метрів від таблички з таким текстом, на березі річки Серет, валяються гори того, що продати не вдалося. Купи гнилої цибулі у помаранчевих сітках, тріснуті зіпсуті кавуни, картонні коробки...

Коли підходжу до вантажівок із фотоапаратом руках, розумію, що табличку, надруковану українською мовою, деякі торговці просто не в змозі прочитати. Вони розмовляють по-своєму.

- Ей, дарагой, па чьом фотоапарт? Прадайош? - запитує ламаною російською той дядечко і посміхається.

Коли запитую, чи це не він бува викинув сміття, чоловік йде у кабіну вантажівки і там зачиняється, бурмочучи: “Што ти такое говорішь? Да я - нікогда...”

Трохи далі цибулею торгують українці. Звертаюся з них із тим же запитанням.

- Нє, то не ми повикидали, - переконує жіночка, закутуючись від холоду у хустину. - Раніше я теж викидала мусор до річки. Вже нє. Бачите, там набагато чистіше стало, бо можуть оштрафувати. Але краще б поставили тут мусорні баки. Тоді не треба було б паркан перелазити. Тоді би ніхто не мусорив...