Один побіжно кинутий погляд на ланцюжок новин за день на сайті здатен переконати в найголовнішому: ми живемо (живемо?)  в епоху торжества підлості, нахабства і банального людського свинства.

«Бик», який хвалиться усім, що копнув собаку, і супроводжує відеоряд дебільно безграмотним текстом;

Урочисті постаті суддів з «ніжними» прізвищами, котрі, не вагаючись і з відчуттям виконаного професійного обов’язку, присуджують п’ять років ув’язнення за злочин, що не йде у жодне порівняння з діяннями, за які «свої» і «потрібні» люди обмежуються сміховинними штрафами;

Показове засудження на 2 роки за ухиляння від мобілізації людини, яка, судячи з усього, не змогла відкупитися від «почесного обов’язку», в той час як табуни  «золотих хлопчиків» уникають його без жодних зусиль і жодних наслідків;

Демонстративне й безкарне свавілля нових «господарів життя» на кожному кроці.

Шановні, ви обстоюєте принцип місцевого самоврядування? Але ж у наших умовах це, найперше, означає безроздільне і нічим не обмежене панування місцевих «рішал», серед яких навряд чи відшукаєш інтелігента в окулярах із замріяним поглядом, котрий у хвилину релаксації полюбляє зіграти на фортепіано Шопена чи Моцарта – радше знайдеш «волохату» лапу з нахабною пикою і відповідним лексиконом. А якщо вони панують, то це означає, що можна сміливо забути про всі «революції гідності». Все. Закінчилося. Є час для масової ейфорії та ентузіазму, поїздок добровольців на майдан, «Пливе кача по тисині»,  збору пожертв і здачі донорської крові – і є час для панування звичного свинства, який не має часових обмежень.

Щиро кажучи, хочеться кудись втекти з цієї божевільні, від усіх цих «биків» на громіздких «джипах»; від урочистих фізіономій депутатів у вишиванках, які спершу разом співають гімн, а потім дружно і солідарно гризуться; від усього того мороку і болота під ногами, що у нинішню пору діє особливо депресивно, незважаючи на наближення свят. Втекти кудись, щоб не бачити всього цього і не стикатися щоденно з цією гидотою. Але – я не сирійський біженець, яких нині, зціпивши зуби, приймає у себе толерантна Європа. Я, як стверджують у приступах ораторського красномовства оті, одягнуті задля випадку у вишивані сорочки, «народився на благословенній землі», яка канючить у тієї ж Європи хоча б якийсь безвізовий режим. Що ж я, невдячна скотина, не ціную цього!?

А що, даруйте, цінувати? Можливість жити серед тріумфуючого свинства?

Ігор Дуда