Актор театру і кіно, режисер, педагог, громадський діяч, народний артист України В’ячеслав Хім’як святкує 19 серпня ювілей. Йому виповнюється 65 років.
- Цей рік у мене, рік ювілеїв, - говорить актор. – Не тих, які я прожив на білому світі, бо на мою думку 65—це ще не ювілей, це просто багато років, а от 75 – це вже ювілей. Але я вже 45 років служу в професіональному театрі, 40 з яких – у Тернополі, 20 років займаюся викладацькою роботою. Кількість ролей, які зіграв ніколи не рахував, бо є ролі, які для мене дорогі, а є не дуже, є й такі, які з часом стають дорогими. Зараз я більше тішуся тим, як мої студенти приживаються в колективі, як стають успішними. Адже таким чином я значно більше лишаю після себе, як те, що я колись зіграв на сцені. Це живі люди, які сьогодні складають кістяк тернопільського драмтеатру. Мої студенти також працюють у Львові, Києві, Кіровограді, Коломиї, Дрогобичі, Хмельницькому.
В’ячеслав Хім’як дотримується думки, що у театрі головним є актор, адже без актора режисер не зможе втілити свій творчий задум. Попри те, все життя сам мріяв бути режисером. Для цього й зайнявся педагогічною практикою.
- У мене базова освіта студійна, яка прирівнюється до середньо-спеціальної, - розповідає В’ячеслав Антонович. – Коли поступав на роботу в Педуніверситет, то мав наполеонівські плани. Я хотів вступити на вищі режисерські курси в столиці, закінчити їх і займатися режисурою. Але за час роботи зі студентами зрозумів, що мені вистачає того, що маю. З ними я уже поставив 21 виставу. Коли мені було 25 років я вважав, що можу бути тим режисером, роботи якого матимуть сповідальний характер. Тепер же я дійшов висновку, що мене ситуація примусила бути режисером-педагогом.
Щодо власної творчості, то В’ячеслав Хім’як, зізнається, що хотів би зіграти в особливій виставі або поставити її на сцені нашого драмтеатру. Це вистава, яка буде чимось більшим, ніж просто робота, «магічна» вистава, з особливою атмосферою, яка б об’єднала акторів, як старих добрих друзів, не залежно від їхнього віку та кількості тексту у цій п’єсі. Щоб граючи у ній, актори жили своїм справжнім життям.
Ольга Трач Фото автора
