Сьогодні український народ пише свою нову історію і будує нову країну, у якій немає місця байдужості, де кожен громадянин не залишається осторонь, а робить свій вклад в майбутнє.

Сергій Чайківський був на Майдані у найкривавіші дні, коли ж почалася анексія Криму, він першим зустрічав переселенців з півострова, а потім зі Сходу. Завдяки йому сотні родин, які залишилися без даху над головою знайшли прихисток на Тернопільщині, пише Наш день.

Однак Сергій не міг залишитися осторонь тих подій, які відбувалися на Сході і разом з батальйоном «Тернопіль» вирушив у Лисичанськ.

Розповідає, був шокований, коли  після квітучого Тернополя побачив похмуре, напівзруйноване місто.

– На вулицях було порожньо, – пригадує тернополянин. – Там ми побачили, що таке війна. Розбомблені багатоповерхівки, зруйновані будинки, залякані люди. Місцеві мешканці розповідали, що сепаратисти поводилися дуже жорстоко, викрадали дівчат і

знущалися над ними. До нас вони ставилися привітно, дякували за нашу роботу, просили не залишати їх. Одного разу під час чергування до мене підійшла бабуся, дала мені шоколадний батончик. Я відмовлявся, але вона сказала, що робить із вдячності за те, що ми охороняємо їхнє місто. У Лисичанську є багато людей, які хочуть жити мирно в Україні. Це дуже тішить.

Біженці, яким Сергій допомагав, не забули про нього і знайшли навіть на Сході.

- Одного разу мені подзвонила одна з сімей, яким я допомагав влаштуватися в Тернополі, аби подякувати за все і повідомити, що вони вже повертаються додому у Сєверодонецьк. Коли дізналися, що я в Лисичанську, відразу ж приїхали. Привезли засіб від комарів, шкарпетки та сигарети. Мені було дуже приємно, що вони так віддячили за мою допомогу.

Під час перебування в Лисичанську Сергій ледь не підірвався на міні. Каже, 7 серпня тепер вважає своїм другим днем народженням. Однак, він не шкодує, що побував там – на іншому краї України. Зізнається, краще щось робити, допомагати іншим, аніж сидіти біля екранів телевізора чи в соцмережах і нарікати на те, що зараз відбувається у державі.

Після повернення додому чоловік знову взявся допомагати переселенцям та збирати допомогу на Схід. Каже, інакше не може. Адже сьогодні майбутнє нашої країни залежить від кожного з нас.