На початку 2013 року виконавчий комітет Тернопільської міськради підвищив плату за паркування на 100% (із 2 до 4 гривень за годину). Журналісти «Номер один» проїхалися по місцях ведення паркувального бізнесу і, зупинивши свій прискіпливий погляд на парковці, що на вулиці Оболоня, виявили цікавий фат. Паркувальник чемно попросив заплатити за новим тарифом – 4 гривні. При цьому на прохання показати посвідчення про те, що він дійсно працює парковщиком, відповів, що документ… загубив!
Керівник прес-служби обласної ДПА Михайло Монастирський розповів «Номер один», що нефіскальний чек може видавати підприємець, який працює на спрощеній системі оподаткування, на вимогу покупця.
Однак це ще не найцікавіше. Виявляється, платної парковки на вулиці Оболоня взагалі немає серед об’єктів конкурсу з визначення суб’єктів господарювання – операторів паркування транспортних засобів у місті Тернополі. Також парковка не значиться як така, на якій підвищено плату за паркування з 2 до 4 грн. Тоді виникає кілька слушних запитань. По-перше, якщо на цій парковці не затверджено тариф 4 грн., чому він збирається із власників автівок, які паркуються? По-друге, на основі яких нормативних актів паркувальники ФОП Т., якщо вірити виданому чеку, збирають на ній гроші, коли паркова на вул. Оболоня не належить до сфери його управління (згідно рішення конкурсу)? Відповіді на ці запитання мають знайти вже правоохоронні органи, дослідивши, чи це пан Т. без будь-яких дозволів проводить підприємницьку діяльність із паркування на вулиці Оболоня, а чи це якийсь чиновник міської ради дозволив собі з певних причин не включити в конкурсні об’єкти окремі паркувальні місця, щоб завдати збитків міському бюджету. Водночас зазначимо, що у переліку місць для платного паркування відсутня не лише парковка на вулиці Оболоня (23 машино-місця), а й парковка на вулиці Глибокій (12 машино-місць) та Білецькій (9 машино-місць)…
Отож, як бачимо, в паркувальному бізнесі Тернополя є багато білих плям, які власне і змушують тернополян стверджувати, що ця сфера досі перебуває у глибокій тіні.
Іван Білий, «Номер один»