Уельс - Україна - 1:0

Відразу після фінального свистка матчу Уельс - Україна подумалося: а, може, це таки завелике, навіть трохи нахабне бажання: перемогти дві британські збірні поспіль, та ще й на їхньому полі? Це ж, зрештою, не Сан-Маріно й Андорру обіграти в спарених поєдинках... А ще пригадалося, що другі зустрічі у двоматчевій серії завжди складалися для нашої збірної важко...

Якби після гри довелося побачити в протоколі прізвище Ярмоленка як автора єдиного гола, то навряд чи подумалося б, що цього разу один з найкращих бомбардирів збірної обрав мішенню не ворота суперників. Що й казати, всім українським уболівальникам було дуже нелегко увечері минулої неділі. Але уявіть собі, який стан був у Андрія, адже  він ніяк  не заслуговував такої долі за сумою обох матчів. Як і за весь стаж своїх виступів за збірну. А сльози Романа Яремчука після гри найбільш красномовно відобразили те, що відчувала того вечора вся Україна. Здавалося, що й британська погода сумувала разом з нею...

Згадуючи  матч з Уельсом, мимоволі задумуєшся про роль... особи в історії. В даному випадку - про роль лідерів на полі. Хронічний завсідник лави запасних у "Реалі" Бейл сказав своє вагоме слово, завдавши удару зі штрафного у напрямку наших воріт, а лідер збірної України Ярмоленко якраз у цей момент нещасливо підставив під цей удар голову. Саме протистояння провідних гравців у тому епізоді на 34 хв. і визначило підсумок поєдинку. Можна, звичайно, ще пригадати майже вихід на побачення з голкіпером валлійців Яремчука після пасу Забарного, неоковирні удари Караваєва і Циганкова у зручних ситуаціях (в таких матчах треба дорожити нагодами - це давня футбольна аксіома).

Після пропущеного гола гра стала нагадувати матч кількаденної давнини у Шотландії, але для нас - ніби навиворіт: валлійці грали від оборони, а наші змушені були атакувати. Не дуже швидкий, сказати б, академічний розіграш м'яча за таких умов не обіцяв нам особливого зиску. До того ж,  такий характер поєдинку загрожує різкими контрвипадами; декілька разів поблизу воріт Бущана було по-справжньому небезпечно. По обличчях наших гравців було видно: вони робили все, що могли, але чим ближче до кінця, тим, здавалося, все більше натикалися на стіну біля карного майданчика валлійців, а знайти гостріших шляхів подолати її не вдавалося. Удар відчаю Ярмоленка правою під саму завісу гри ніби підвів риску під спробами українців якось змінити її перебіг. Отже, 0:1 - саме такий підсумок матчу передбачив знаний  журналіст Михайло Зубик. Попри зрозумілу досаду, за великим рахунком, не можна сказати, що результат гри по-спортивному несправедливий - хоча нам всім, звісно, хотілося, щоб він був іншим. Звичайно, можна відшукати якісь психологічні "шпаринки", щоб ними виліз з голови увесь негативний настрій ("це - лише футбол", "є в житті значно важливіші речі" і т.д.).

Так, це лише футбол. Але ж прикро, чорт забирай, що вийшло не по-нашому. Особливо в цей важкий для нас час...