Україна – Фінляндія – 1:0
Однозначно оцінити цю гру доволі непросто. На згадку відразу спадає приказка «Скільки кумів – стільки умів». Під завісу першого тайму один «кум»-коментатор В.Вацко сказав, що А.Шевченко матиме багато справедливих претензій до своїх гравців. А у перерві у студії одразу три «кума» - В.Євтушенко, Є.Левченко і знайомий тернополянам І.Гресько, з його протяжним «е-е-е-е» перед кожною фразою, - навпаки, змальовували гру збірної України вельми яскравими барвами. Якщо такі розбіжності в оцінці викликав перший тайм, коли наша команда, загалом, мала ігрову перевагу, то що казати про другий, сюжет якого вийшов якимось «драглистим» і невизначеним. Головний висновок з першого тайму, та й із матчу в цілому: наші легіонери в топ-чемпіонатах, яке б становище не посідали у своїх клубах, вигідно вирізняються поряд з учасниками українського чемпіонату. Футбол у Іспанії чи Німеччині вимагає повної самовіддачі, що мимоволі дисциплінує і мотивує гравців. І Кравець, який разом зі своєю «Гранадою» нині намагається піднятися з дна Ла Ліги, і Коноплянка, якому в Бундеслізі поки що дають зовсім мало ігрового часу, були найкращими в складі української збірної. Кравець уже на початку в своєму стилі спрямував м’яч головою в стійку і надалі наполегливо боровся з атлетичними фінськими захисниками, не шкодуючи, в буквальному розумінні, своєї крові. Коноплянка, в свою чергу, надійно «освоїв» лівий фланг і завдяки своєму дриблінгу, різким зміщенням в центр з виходом на перспективну позицію для удару завдавав чимало клопоту захисту фінів. Саме взаємодія наших двох легіонерів «народила» єдиний гол у матчі на 25-й хвилині. Рейд Коноплянки флангом завершився точним пасом на Кравця, якому залишалося лише не промахнутися з кількох метрів. Цього разу Артемові це вдалося.
Ну, а що ж фіни? Якщо передматчева розстановка на полі підказувала, що гості намагатимуться спорудити футбольну «лінію Маннергейма» на підступах до власних воріт, то сам хід поєдинку поступово спростував цю думку. Фінські футболісти часами застосовували високий пресинг, що призвів до невимушеної помилки Кучера і виходу форварда з грайливим прізвищем Пуккі віч-на-віч з Пятовим. Футбольна доля цього разу змилостивилася, але запитання до оборони нашої команди залишаються. У другій половині збірна України, здавалося, не могла точно визначити, як же їй грати. Позиційним атакам явно бракувало гостроти і, власне, атакуючого акценту, а коли гості, прагнучи вирівняти становище, сміливіше посунули вперед, виявилося, що й начебто рідна і улюблена гра на контратаках цього разу нам не дуже вдається. За увесь тайм запам’ятався хіба що небезпечний удар того ж таки Коноплянки після того, як Ярмоленко розрізним пасом кинув у фланговий прорив Бутка. Натомість фіни могли отримати дивіденди за своє стійкість і впертість. Їхній форвард-гренадер Маркканен навдивовижу легко пройшов український захист і завдав два удари поспіль. Перший парирував Пятов, а після другого нам знову посміхнулася фортуна. «Ми повинні були зіграти внічию», - так безапеляційно підсумував результат матчу тренер збірної Фінляндії Х.Бакке. Можна погодитися (тим більше, що такий підсумок співпадав би з моїм власним прогнозом). А от оцінка А.Шевченка мимоволі викликає бажання пошкрябати потилицю: «Ми нічого не дали створити супернику біля наших воріт» (???).
Як би там не були, зимуватиме збірна України на другому місці у своїй групі, поступаючись двома пунктами хорватам і випереджаючи на очко ісландців. Наступний матч нашої команди – 24 березня у Хорватії.
Ігор Дуда
