Україна –Сербія – 2:0

Проводити товариський матч через три дні після останнього офіційного в сезоні – можливо, не найдотепніша ідея. І вже точно – не найбільш доцільна з точки зору планування майбутнього команди. Адже наступна гра кваліфікації з Хорватією відбудеться більш як через 4 місяці, тому сумнівно, щоб спаринг з сербами у Харкові мав на меті моделювати найважливіший поєдинок  відбору до Кубку світу-2018. Тим більше, що за оцінкою А.Шевченка, серби і хорвати грають у зовсім різний футбол. До того ж, у такому складі наша збірна навряд чи постане у офіційних матчах. Головний коуч дотримав слова і дав зіграти всім, хто був викликаний під прапори збірної. Звичайно, сама по собі довіра тренера Петряку, Бєсєдіну, Караваєву, Циганкову, Шахову обнадійлива з точки зору перспективи команди. З резервістів у звітному матчі чи не найбільше запам’яталися Федецький, який досить вдало взаємодіяв на незвичному для себе лівому фланзі з Караваєвим, а також недооцінений досі в збірній Шахов. Саме колишній дніпрянин став автором першого гола, спрямувавши м’яч у ворот на 38 хвилині після флангової передачі Федецького. Другий гол під завісу гри провів з пенальті Ярмоленко, спровокувавши сербського захисника на порушення правил своїм фірмовим фінтом.  До речі, пенальті у цьому матчі могло бути й більше, і не лише у ворота сербів, але шведський арбітр дуже лояльно поставився до господарів, не зафіксувавши підніжки з боку Ротаня і гри рукою Ордеця. Отже,  2:0 – і, за словами А.Шевченка, команда вирушає на зимову паузу в хорошому настрої. Хоча, все ж, навряд чи варто  аж занадто видавати бажане за дійсне і говорити про суттєвий прогрес у грі збірної. Бо якщо послухати декого з фахівців і журналістів, то і атмосфера в команді пречудова, і акцент гри зміщується в бік атакуючої, і ціла група молодих та перспективних гравців у обоймі, словом, затамуйте подих в очікуванні майбуиніх звершень. Цим самим, у нашій звичній манері, одним махом перекреслюється все, що зробили «папєрєдніки», а на них самих навішуються ярлики безнадійних ретроградів. Але ж пригадаймо, які компліменти лунали на адресу М.Фоменка після перемог збірної над Чорногорією (4:0 на виїзді), Польщею (3:1, 1:0); як ладні всі були носити його на руках після домашньої перемоги над Францією (2:0) у плей-офф до Кубку світу-2014. Тоді щось не доводилося чути ні про несприятливу атмосферу в команді, ні про її тактичну обмеженість…Усе це вилізло назовні аж на Євро-2016. У А.Шевченка наразі навіть таких здобутків немає. Є  випущені з рук перемоги в поєдинках з Ісландією і Туреччиною, виграні (за далеко не блискучої гри) матчі з Косово і Фінляндією. Є перемога у спарингу з Сербією. І є надії вболівальників, які то палають, то жевріють, але остаточно не згасають ніколи.

Ігор Дуда