- Cильно вдарить по кишені – це єдиний реальний привід, коли українці можуть масово вийти на вулиці. Якщо буде обвал гривні, то я не заздрю владі, бо це вже буде не той красивий 2004-й рік, це може бути такий бунт, які ми бачили у благополучній Західній Європі: з биттям вітрин, з підпалом машин. Це буде бунт проти багатих.
Про те, чи готове суспільство до масового протесту, як голосуватимуть українці на виборах-2012, чи довіряють люди соціологам і якими є гострі кути української демократії розповіла в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET український соціолог, експерт у сфері політичної та електоральної соціології, директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька КучеріваІрина Бекешкіна.
- Яка зараз ситуація з протестними настроями в Україні?
- Вони дуже високі. Якщо взяти результати Інституту соціології, який робить такі дослідження щорічно, протестні настрої зараз найвищі, якщо виключити той факт, що вони були найвищими весною 2005 року. Тоді населення було на підйомі: от, коли потрібно, ми вийдемо, досягнемо! В Україні загалом завжди був високий протестний потенціал. Навіть якщо третина населення готова вийти на вулицю – це багато, а зараз це 40%. Загалом 40% готові, а 40% – ні.
- Чому ж тоді наразі локальні протести на зразок Податкового майдану чи протестів афганців не переростають у масові?
- Бо для того, щоб протестний настрій втілився у протест, потрібен, по-перше,безпосередній привід: фальсифікація виборів 2004-го – привід, прийняли Податковий кодекс – привід, позбавили пільг – привід. По-друге, потрібні лідери, яким довіряють, за якими підуть, які можуть це організувати: у 2004-му – очевидно, а підприємці, афганці, чорнобильці – це якраз ті соціальні групи, які мають реальні громадські організації, реальних локальних лідерів, яких вони знають, яким вони довіряють. І третє, треба чітко уявляти, що буде внаслідок протестів: 2004-й – очевидно: Ющенко президент, Податковий кодекс – скасування якщо не всього, то, принаймні, певних статей, і у третьому випадку – повернення пільг. А зараз немає ні першого, ні другого, ні третього.
- Тоді так. Якщо сильно вдарити по кишені – це єдиний реальний привід, коли люди можуть масово вийти на вулиці. Якщо буде обвал гривні, тоді з’являться лідери, тоді я взагалі не заздрю владі, бо це вже буде не той красивий 2004 рік, це може бути такий бунт, які ми бачили у благополучній Західній Європі: з биттям вітрин, з підпалом машин. Це буде бунт проти багатих.
- Тобто українське суспільство вже до цього йде?
- Ще ні. Не треба перебільшувати бідність наших людей. Є категорія дуже бідних, але вони не мають великих можливостей для протесту – пенсіонери, наприклад. Немає взагалі прямої залежності між готовністю до протесту і рівнем матеріального забезпечення. Бо бідні зазвичай просто не вміють цього робити, і вони не схильні до організації.
- Але, власне, за оцінками експертів, останнім часом різко збільшилася прірва між дуже багатими і бідними, той середній клас, який потрохи почав формуватися, тепер руйнується…
- Якщо взяти 1998-1999 роки, коли певні люди нарощували мільйонні статки, а на цьому фоні була масова невиплата зарплат, то цей розрив був значно більшим. Просто тоді не було ЗМІ, які б цю тему масово мусували. Взагалі вся наша приватизація відбулася у могильній тиші, а зараз є Інтернет. Хоча, якщо Україна піде арабським шляхом, то це можливо. Що означає арабським шляхом? Найстрашніше в арабських країнах – це відсутність соціальних ліфтів, коли значна частина молоді отримувала освіту і не мала де себе реалізувати. Вона змушена була працювати на базарах чи сидіти без роботи. Власне, це українська ситуація, коли немає ліфтів, немає можливості піднятися, і цілком можливо, що наступним горючим матеріалом буде саме молодь.
- Тут певну роль відіграє ще й питання ментальності, адже українці – не араби…
- Знаєте, коли мене наприкінці 2003 року після Революції троянд у Грузії спитали, чи можливе щось подібне в Україні, я сказала, що в Україні для цього живе надто мало грузинів. А що виявилось? В Україні – різні ментальності. Наша ментальність – це не лише гречкосії, в нашій ментальності козацтво, Махно, отаман Зелений. І для цього (протесту, -ред.) навіть не потрібно більшості населення. Загалом у всіх подіях Помаранчевої революції, включаючи і тих, хто просто приходив на Майдан на вихідні з дітьми, брало участь 15% населення. Тут не треба більшості, тут треба активну меншість, і цього буде досить. А чи буде міліція ризикувати життям проти натовпу, коли справді буде небезпека для життя, – це питання риторичне. Це не той випадок, коли є за що віддавати життя.
- Тобто Ви вважаєте, якщо будуть передумови, міліція таки буде з народом?
- Я не думаю, що буде багато людей, які захищатимуть владу з ризиком для життя. Наприклад, минулого року на святкуванні річниці Помаранчевої революції в Києві міліції було більше, ніж мітингувальників. І, що цікаво, всю цю міліцію привезли – вона була не київська, її привезли звідусіль. Я ж з ними спілкувалась, питала: хлопці, ви звідки? Казали: з Сум, з Харкова. Отут питання, чому їм забракло київської міліції?
