Отже, Денис Шмигаль. 44-річний уродженець Львова і випускник "Львівської політехніки". Саме йому передав обов'язки глави уряду таки відправлений у відставку Олексій Гончарук.
Бізнесмен, держслужбовець. Кандидат економічних наук. Як довелося чути, особа, рівновіддалена (чи рівнонаближена) до вітчизняних олігархів. Другий з Прем'єрів (після А. Яценюка) володар імпозантної лисини, що мимоволі наштовхує на деякі не зовсім веселі припущення з приводу політичних перспектив. Обраний 291 голосом нардепів (з різницею в 1 голос із його попередником, що теж наштовхує на певні порівняння).
У своєму виступі у Верховній Раді Президент Володимир Зеленський сказав, що попередній уряд зробив усе можливе, а наступний покликаний зробити неможливе. Чи все зробив попередній уряд (точніше, чи міг він взагалі це зробити) - це питання для розлогих дискусій у студіях. Я ж хотів би коротко зосередитися на кількох, можливо, ключових фігурах.
Через пів року його діяльності (рекордно короткий термін для України) "Кіндерсюрприз" Прем'єр іде у відставку. За цим читається, що ці пів року були для країни фактично втраченими. Чи не завелика розкіш для такої держави, як Україна?
Якщо через пів року діяльності постає питання про заміну міністра закордонних справ - це, мабуть, означає, що на своїй дуже відповідальній для країни посаді він припустився якихось необдуманих кроків чи просто висловлювань, прикрих помилок, які були зовсім непотрібними а то й шкідливими для країни, що веде війну і намагається вибудувати прийнятні для себе відносини з тими, хто може допомогти протистояти далеко не мирному північно-східному "мішці"? Чи не завелика розкіш для України - зіпсувати цілих пів року за таких умов?
Якщо через пів року залишає надзвичайно важливий для країни в її нинішньому становищі пост міністра оборони ще один "Кіндерсюрприз", стосовно якого я висловлював свої, можливо дилетантські, але сумніви ще в момент його призначення - це означає, що з розбудовою збройних сил впродовж отих пів року далеко не все було ОК. Це - як мінімум. Чи не завелика розкіш для такої держави, як нинішня Україна?
"Бачите, за Порошенка такого не було", - не без деякої зловтіхи в загалом добрих очах звертається до мене сусідка, з якою в нас були досить гарячі дискусії в передвиборчу пору. Вона так і залишилася при своїй думці, що країні треба було йти під омофором "Армії. Мови. Віри".
Я і зараз не хочу тішити її згодою Я і зараз за жодних умов не проголосував би за фірму "Roshen" - так і не зявилася довіри до її фальшивого пафосу, густо замішаного на брехні й лицемірстві. Однак у мене накопичилося чимало питань до того, хто обіцяв бути її вироком. Біс з ним, з економічним скачком - я радше аскет, ніж гедоніст. Але де обіцяні посадки? Без них навряд чи настане щось схоже на порядок і справедливість у суспільстві.
Зміни уряду через кожні пів року (новому політтехнологи пророкують приблизно такий же "період розпаду") - теж не найяскравіша ознака цього порядку...
Ігор Дуда
