З давніх-давен наші предки у Великодній тиждень розмальовували писанки. Сучасні Бережани дають таке розмаїття майстер-класів з творення писанок, що тільки встигай писачка гострити та віск запасати.
- Сам задум заходу, - розповідає викладач Галина Доскач, - був таким, щоб створити родинну атмосферу під час роботи. На урок було запрошено діток працівників інституту разом з батьками. Мами допомагали дітям виводити хвилясті лінії, а траплялось, що і дітки вчили маму правильно тримати писачок, нагрівати його над свічкою, вмочати у бджолиний віск і тоді вже малювати взори на яєчку.
Перш ніж почати роботу, за звичаєм всі учасники дійства помолились. На успішну роботу їх благословив отець Володимир Зайчук (він очолює відділ гуманітарної освіти і виховання). Студенти з викладачем І. В. Кізимою підготували для всіх цікаву інформацію про історію писанок, про символіку кольорів та знаків.
Потім виступили дітки, які вивчили цікаві віршики про писанки та Великдень.
Всім кортіло якнайшвидше почати роботу. Свічки палахкотіли, натуральний віск наповнював залу неповторними пахощами, очі діток і дорослих горіли від передчуття творіння дива. Адже робота над писанкою є дивом. Цим процесом наче мимоволі захоплювались навіть ті, хто просто прийшов поспостерігати. Наприклад, наш фотограф.
Керували процесом дві майстрині, кожна з яких розповідала і показували різні писанкарські техніки (зокрема, декупажне декорування яєць, дряпанки, клеянки). Про ці способи розповіла і проілюструвала відео презентацією Мар’яна Івасіків. Найбільшої популярності набув на занятті традиційний вид: писанки писані воском. Писали і саморобними писачками і перами і булавками… Лягали на білу поверхню яєчка загадкові жар-птиці, оптимістичні безкінечники, клинці, вербові гілочки та написи «Христос Воскрес». І ставало світло на серці від тих малюнків, ставав відчутним зв’язок з поколіннями предків… Думалося чомусь, що і вони в нелегкі часи берегли традиції українського роду, передавали їх дітям, як нетлінний скарб, який не може знищити жоден ворог…
На дворі раптом захмарилось і полив дощ, потім посипав лютий град. Але атмосфера залу від того ставала тільки теплішою і затишнішою. Не говорили в той час про тривоги наших днів, про небезпеку, яка чорною тінню стоїть над нашою Україною нині, бо що про це говорити? Треба діяти. І не тільки зброєю, а й добрими справами. Кожен на своєму місці.
«Наші дітки найкращі» – думалось мені в ті хвилини, коли я бачила, з якою любов’ю і трепетом вимальовували вони писанки до Великоднього кошика. Дай Боже, щоб свято величного Воскресіння воскресило у наших серцях віру, в тілах силу, а в умах наших ворогів прозріння і людяність!
Галина Заболотна
