Ще трохи більше десятка років тому, коли тільки-но привідкрилась завіса радянських заборон (стало вільно ходити до Храму, колядувати на Різдво та співати гаївки на Великдень), Галичина ожила і так запопадливо припала до джерела власних традицій, що ставало на серці спокійно – все, що нам передають предки, збережемо та примножимо. Але з року в рік ентузіазм згасав. Дозволений плід вже не такий солодкий і тому не цікавий. Молодь почала обирати більш сучасні види розваг. Жвавого «ремінця» чи веселого «жучка», яких грались ще наші прабабусі у своєму дитинстві, замінили віртуальні ігри, телебачення.
Однак, паростки великодніх обрядів стали зберігатись тепер не так в масовій культурі, як в осередках українства (таких, як організація «Пласт», «Вертеп» та ін.). І от у селі Жуків, що на Бережанщині, знайшлись люди, яким не байдужа власна добра традиція, люди, які шанують історію свого краю і з честю передають її новим поколінням. Бо берегти свою історію важливо не так у часи заборон, як в часи тотальної байдужості, які зараз спостерігаємо.
На чолі з пастирем о. Ігором Сорокоумом, вчителі та працівники сільського клубу навчили діточок веснянок та гаївок, віршиків та весняних привітань і в так званий обливаний Понеділок (другий день Великодніх свят) після Служби Божої на подвір'ї церкви розіграли ціле дійство. Щедре травневе сонечко вигравало всіми кольорами на розмаїтих національних костюмах дітей та прихожан. Діти співали і нові, незнайомі тематичні пісеньки і добре знані всім у селі «Пущу коня на долину» та ін. Їх спів підхопрлювала вся громада і перетворювалась в одну велику, щасливу великодню родину.
Такі заходи сприяють доброму вихованню молодого покоління,а значить – творять новий щасливий день.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Галина Білик
