- Меня все спрашивают, как мы дошли до такого застолья?

- Леонид Ильич, там написано не "застолья", а "застоя"...

- Что вы мне говорите?! Уж хотя бы прочитать я могу правильно!

Саме цього дня 111 років тому народився колишній генсек КПРС,  неперевершений колекціонер різноманітних орденів та звань,  палкий любитель  щирих поцілунків з товаришами з «братских и дружественных стран»,  а заразом - персонаж численних анекдотів Леонід Брежнєв. Один з них наведений на початку. Втім, чимало людей старшого і середнього покоління згадують його правління далеко не злими словами. Багато хто з них ще пам'ятав епоху Сталіна, коли за загорнутий в газету з портретом вождя оселедець можна було надовго "загриміти" кудись на Колиму, а то й далі. А тут - "брови черные, густые, речи длинные, пустые..." переповідалося не лише на кожній кухні, але й майже в кожній компаніїї - і людям за це нічого не було...Принаймні, як стверджує Вікіпедія, за результатами опитування громадської думки, саме Брежнєв визнаний найкращим главою держави в Росії (СРСР) у ХХ столітті.  Що не кажи, тоді було те, що поважний вік особливо цінує –  якась стабільність і нехай примарна, але все-таки соціальна рівність. Хоча, звісно, до неї можна  «приклеїти» визначення Вінстона Черчіля: «Капіталізм – це нерівність у розподілі багатства, а соціалізм – рівність у розподілі злиднів». Асортимент цієї рівності був  вельми обмеженим: напівжебрацька подачка від держави, що звалася  зарплатою; дешеві комунальні послуги; копійчана вартість хліба та інших основних продуктів; можливість виграти талон на купівлю пральної машинки, а також поїхати влітку у відомчий будинок відпочинку на Чорне море…

Часто доводиться чути думку, що нинішні біди України відходять корінням саме  у період брежнєвського застою, тому підстав позитивно ставитися до «дорогого Ильича» немає жодних.  Інші вважають, що в ті часи панувала яка-не-яка суспільна справедливість; сам Леонід Ілліч був доброю і скромною людиною; крали тоді не так нахабно, хизуватися неправедно нажитим було соромно, а найбільших злодюг тягли до суду й навіть розстрілювали.  Безсумнівним же є одне: нині ми безпомилково беремо найгірше і від, здавалося б, зданого в архів соціалізму, і від «дикого» капіталізму. Від першого – незнищенну звичку жити «на халяву», від другого – тваринне бажання урвати, поки є нагода, якнайбільше. Тим паче, що атмосфера у суспільстві дуже навіть цьому сприяє. Тому, мабуть, і не варто дивуватися, що  практика нашого «державотворення» нерідко  штовхає людей на «лівий» фланг. Однієї лише нахабної пики «мажора», який нині є панівним класом і який керується власними правилами і власними уявленнями про мораль, цілком достатньо, щоб люди відчули ностальгію за колишніми часами, коли такі типи все ж були рідкістю. Тому "колишні" погляди нині сповідують не лише невиправні престарілі комуняки, а й подеколи представники молодшого покоління. Вони, звісно, вважають усі жахи ГУЛАГів і голодоморів «перегинами», «викривленнями» і «хворобами росту». Вони були б не проти того, щоб їм знову дали «порулить». Щиро кажучи, не хочеться. Але й бачити всевладдя і безкарність розперезаних «нових» - теж поперек горла. Де вихід? Як довго до нього йти? І хто вкаже дорогу?

Ігор Дуда