У Тернополі нищиться колись затишний парк Тараса Шевченка. Парк був густим – тиша затінок, чисте повітря. Тепер нічого цього вже немає – лише назва.

Про це у Фейсбуці написала українська лікарка, викладачка, письменниця, бард, член Національної Спілки письменників України, кандидат медичних наук Леся Коковська-Романчук. «Ми приїхали в Тернопіль з Колими. Татові дали квартиру біля парку, який тоді називався Новим. А ще – парком ім. Т.Г.Шевченка. Бо біля входу стояв пам’ятник Кобзареві. Парк був густим – тиша затінок, чисте повітря.. Там, де тепер вулиця Крушельницької, текла річка Рудка. Попри неї я бігала до школи. Напровесні там кумкали жабки і пахло весною...

Тепер нічого цього вже немає – ні Шевченка – лише назва, ні дерев. Спершу вирубали тополину алею – ну, тополі, пух, алергія... Потім рубали все, що називалося деревом. Бо в парку дерева не потрібні. Там потрібна плитка. Потрібно, щоб кожен квадратний метр Тернополя був викладений плиткою. Бо нашому меру здається, що так буде гарно.

Реконструкція парку, яка відбувається просто зараз, полягає у тому, щоб навіть ті невеличкі острівці трави, які в парку залишилися, зникли. Їх скопують, вантажать землю на машини. Не виключено, що потім ми купуватимемо цю землю розфасованою у пакети з гарною назвою. Гляньте на фото – вони зроблені щойно...

А мамочки з колясочками кататимуть діток по забрукованій площі, де ні травинки, ні деревця. І згадуватимуть лихим словом п. мера Надала, бо за свіжим і чистим повітрям прийшли вони до парку.. А парку й немає... Хотілося б закінчити енергійним «ДОКОЛЄ??», але ми з вами знаємо – поки виробники плитки керуватимуть Тернополем, файному місту судилося бути забрукованим. Звідси – ампутація легенів, брак кисню, брудне повітря, спека – і нікуди сховатися...

Цими кам’яними джунглями я ходжу на роботу й з роботи... нібито парком…

Є пропозиція – обрати наступним мером того, хто любить дерева і квіти.

Чому я пишу по це? Бо я тут живу. Тут, у місті Тернополі. Не в мальовничому «царському селі» на природі, як обрані народом і долею, а тут, у місті, де простий звичайний люд. Довго живу… вже понад 50 років», – поділилася наболілим Леся Коковська-Романчук.

Джерело: zik.ua