Є таке серйозне, вагоме й містке слово, яке характеризує стиль роботи серйозних служб, в тому числі й тих, які безпосередньо пов’язані з безпекою держави та її громадян – оперативність. Вікісловник визначає її як здатність швидко і правильно виконувати ті чи інші практичні завдання. Неважко там таки відшукати і антоніми: бездіяльність, неефективність, безрезультатність.
Оперативність – необхідна умова діяльності силових і правоохоронних структур усіх країн світу. Вона передбачає роботу на випередження злочинних посягань і тим більше – їхню своєчасну нейтралізацію. Саме тому назви багатьох з них мають виразний хижацький відтінок, а на емблемах переважно фігурують грізні меч та блискавка, такий же грізний оскал тигра, голова змії чи котрийсь із сімейства хижих птахів. Це справляє враження і змушує потенційних противників ставитися з повагою.
Не хотілося б, звичайно, впадати в огульне критиканство, але чомусь думаю, що деяким нашим державним структурам з дуже серйозними назвами більше пасувало б в якості емблеми зображення… черепахи. Нічого не вдієш – за швидкістю, своєчасністю і, відповідно, тією ж оперативністю своїх дій вони вельми нагадують цю симпатичну тварину-персонажа багатьох «мультиків». Або ж – не менш симпатичного ведмедя коалу на дереві. Класичною «притчею во язицех» стала втеча з країни Віктора Януковича, якого вперто наздоганяли дорогами кількох областей, але так і не спромоглися затримати глава МВС Арсен Аваков і екс-глава СБУ Валентин Наливайченко. Разом з «прооффесором» і слідом за ним вдалося безперешкодно чкурнути і його найближчому оточенню, хоча одіозний прокурор Пшонка, як довелося бачити, навіть долав якусь кволу спробу прикордонників затримати його у аеропорту.
Ну, нехай, скаже хтось, усе це відбувалося в умовах післяреволюційного цейтноту і безладу, відсутності чітких уявлень про повноваження і таке інше. А як тоді бути з недавньою втечею молодшого з братів Клюєвих - Сергія, якого було звинувачено далеко не в крадіжці велосипеда, а у шахрайстві з кредитними коштами на суму понад 200 млн. євро? Генпрокуратура внесла у Верховну Раду подання про позбавлення С.Клюєва недоторканності та притягнення його до відповідальності. Внесла і – вмила руки, точнісінько в стилі свого «колеги» з Іудеї Понтія Пілата. Верховна Рада більшістю голосів позбавила С.Клюєва недоторканності й дала згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності. І – теж вмила руки. Тепер, вочевидь, справа була за правоохоронцями, але завдяки їхній «пильності» та «оперативності» Клюєв, після невдалої спроби виїхати в Австрію, таки втік через територію ДНР/ЛНР до Росії. Тепер, як кажуть в тамтешніх краях, «ищи-свищи». Можна й по-нашому – шукай вітру в полі…Хоча, звичайно, втікача оперативно оголошено в міжнародний розшук, але видається, що це оперативність…уже згаданої черепахи. Схожа історія сталася і з екс-головою київського апеляційного суду Антоном Чернушенком, який теж скористався млявістю та неповороткістю правоохоронної системи і накивав п’ятами в невідомому напрямку. Його теж, напевно, шукають… А слідом за ним СБУ оголосила в розшук мегаодіозного екс-міністра освіти і науки Дмитра Табачника. Датою його зникнення вказане 8 червня 2015 року (?). Хоча Дмитро Володимирович ще в лютому відкрито приїжджав до Києва, і тягар його гріхів перед Україною тоді був не меншим, ніж нині. Але із затриманням і притягненням знову якось не склалося. Що ж, тепер доведеться, «виколупувати» його з Ізраїлю, де він, як повідомляється, знайшов пристановище…
Усі наведені вище випадки (і не лише їх) можна було б легко віднести до розряду недоліків недорозвинутої демократії, нашого сумнозвісного головотяпства і відсутності все тієї ж оперативності, якби не прикра думка, що названим особам таки дали можливість безперешкодно втекти, а вже потім здіймали бурю й розгортали галасливу кампанію з оголошення у міжнародний розшук. Не виключено, що там, на верхах, діють свої правила і свій кодекс поведінки, не призначений для простих смертних. Цілком можливо, що хтось доброзичливо підказав тим же Клюєву і Чернушенку: «Саме зараз у грізних рішеннях поважних державних установ з’явилася рятівна для тебе лазівка, в яку ти можеш «пірнути». Потім порахуємося». І вони не забарилися скористатися дружньою послугою… То, може, справа не у відсутності оперативності правоохоронців, а у дієвості отого таємничого кодексу, в основі якого лежить давнє як світ «Ворон ворону ока не виклює»?
